Енциклопедія Українознавства, т. 1, Львів 1993, с. 1-400, ціна 45.00 грн.
 Абаза Микола — Голов’янко Зиновій. Репрінт видання 1955 року видавництва "Молоде життя"
Список статей:
 

 

Абаза Микола — Аю-Даґ

Баба рожева, пелікан (Pelecanus onocrotalus L.), великий водний птах з родини веслоногих, вагою до 9 кг; живе на берегах Чорного й Озівського морів, зокрема в лиманах, у плавнях Дніпра й на Кубані; Друга відміна Б. р. — P. Crispus.

Бабаї (IV—17), село м. т. Харківського р-ну, Харківської обл.

Бабак (Marmota bobac Mull), гризун із родини білок, до 60 см довж., 5—6 кг ваги; раніше водився у всій степ. смузі, але через розорювання степів залишився тільки в окремих колоніях на сх. Україні; підлягає охороні.

Бабанка (V—11), село на сх. від Умані; р. ц. Черкаської обл.

Бабей Михайло (1884—1945), родом із Зах. Лемківщини, діяч Укр. Роб. Союзу в ЗДА.

Бабенко Віра (1902—21), зв’язкова укр. повстанських штабів, як посланець окружного катеринославського штабу до уряду УНР в березні 1921 побувала в Гарнові; після повернення була захоплена большевиками, разом із провідниками штабу, і закатована 7. 9. 1921 в Катеринославі.

Бабенко Володимир, виявив хозарську культуру, на Півн. Дінці розкопами катакомбового могильника у Верхньому Салтові. Провадив етногр. досліди на Катеринославщині.

Баби, кам’яні фігури людей, зв’язані з культом предків; поширені в степовій смузі Европи й Азії від Німеччини до Монголії. Б. в причорноморських степах належать до скитсько-сарматської доби; ін. Б. степової України (часто жін. постаті), відмінні від Б. азійських степів складнішим і різноманітнішим убранням, на думку одних дослідників, є половецькі намогильні статуї 11—12 вв., на думку інших — пам’ятки доби аланін і хозарів (6—8 вв.). Велика кількість кам’яних Б. зберігається в музеях по всій Україні.

Бабинці (III—11 село м. т. Бородянськйго р-ну, Київської обл.; відпочинкова місцевість на півн. зах. від Києва, серед соснових лісів.

Бабич Михайло (помер у 2 пол. 19 в.), ентузіяст укр. театру, з фаху крамар, збудував у Сумах театральний будинок і утримував трупу. Писав дилетантські п’єси.

Бабинчук Андрій (*1928), укр. скрипаль, нар. у Вінніпегу (Канада), учився в Королівській Муз. Академії в Лондоні: концертмайстер Карл Роза Опера Ко в Лондоні.

Бабіївна Ганна, акторка, родом із Тернополя; одна із видатних артисток театру «Березіль» на характерних ролях; 1937 р. була заслана большевиками: нині працює в Театрі ім. Шевченка в Харкові.

Бабій Андрій, музиколог, викладав у Муз. І-ті ім. Лисенка в Києві, чл. Муз. Т-ва ім. Леонтовича в Києві, у 1920—30-их рр. співр. ж. «Музика», «Музика масам»; засланий перед 2 світовою війною.

Бабій Іван (1893—1934), педагог, старшина УГА; у 1934 дир. Акад. Гімназії у Львові; активний діяч Укр. Кат. Акції, дир. Архиєпископського Ін-ту Кат. Акції, один з гол. організаторів свята Укр. Молодь Христові; за виступи проти діяльности ОУН серед гімназіяльної молоді став жертвою атентату.

Бабій Іван (*1896), маляр-неоклясик із Херсонщини, вивчав малярство в Києві, Берліні й Парижі; виставки в Берліні (з 1923) і в Парижі, що принесли Б. визнання закордонної преси; портрети, натюрморти й ін.

Бабій Михайло (*1899), маляр, у 20-их роках працював у Києві; по другій світовій війні — в ЗДА; реаліст імпресіоністичного напрямку: портрети, краєвиди, натюрморти, проекти килимів, ст. з мистецтва.

Бабій Олесь (*1897), поет і прозаїк з Галичини; учасник установчих зборів ОУН, засуджений поль. судом на 4 р. в’язниці; літ. діяльність почав у символістичній групі журн. «Митуса»; «Поезії» (1923), зб. «За щастя оманою» (1930), «Ненависть і любов» та ін.; зокрема відомі твори з воєнною тематикою: поема «Гуцульський курінь» (1927), зб. новель «Гнів» (1922), повісті «Перші стежі», «Останні», «Дві сестри» й ін.; на еміґрації кн. поезій «Жнива» (1946), «Світ і людина» (1947); відомий також як дитячий письменник.

Бабуган-Яйла, найвища частина Кримських гір (верх Роман-Кош 1545 м) — вапняковий крутоспадний масив; на півд.-сх. Б.-Я. частково виходить на територію Кримськаго Держ. Заповідника.

Баб’юк Андрій, див. Ір-чан Мирослав.

Баварія, край в півд. Німеччині

Бавовник (Gossypium), техн. культура з родини калачикових

Бавовняна промисловість, одна з основних галузей текстильної пром-сти, на Україні в наслідок колоніяльної політики царату і сов. уряду майже відсутня. У зв’язку з поширенням культури бавовни на півд. Україні й Кубані на місцях вирощування постали бавовноочисні заводи, однак виробництва бавовняних тканин майже не існувало (1940—0,03% продукції СССР); тепер текстильні фабрики в Києві, Стеблеві, Полтаві, Радомишлі, Коростишеві, Вінниці, Чернівцях, Львові, Станиславові, текстильний комбінат у Херсоні, фабрики вати в Києві, Краснодарі, Армавірі та ін.

Багазій Володимир, математик і педагог, аспірант при Київ. Ун-ті. В кінці 1941 — на поч. 1942 голова м. Києва; заарештований Ґестапо 1942, правдоподібно, загинув.

Багалій Дмитро (1857—1932)

Багалій-Татаринова Ольга (1888—1942), історик (дочка Дмитра Багалія), співр. комісії гром. течій ВУАН і Харківської Н.-Д. Катедри; праці переважно з іст. декабристів на Україні та військ, поселень на Півд. Україні.

Багаторічні трави, див. Кормові трави.

Багдановіч Максим (1891—1917), білор. поет; перекладав укр. поетів, написав низку критичних статтей про укр. письм.: Шевченка («Краса і сила. Спроба дослідження віршу Т. Г. Шевченка»), Самійленка, Чупринку; популярні брошури про Галичину, Закарпатську Україну, Козаччину; друкувався в журн. «Украинская жизнь».

Баглюк Григорій (1905—38), сов. письм. і журналіст, чл. КП(б)У, належав до групи літераторів Донбасу «Забой», що увійшла до Всеукр. Спілки Пролет. Письм. і 1929 українізувалася; ред. літ. двотижневика «Забой» (пізніше місячник «Літ. Донбас»); автор оповідань і роману «Горизонти»; 1933 разом із більшістю сов. укр. письм. Донбасу заарештований, в березні 1938 розстріляний одночасно з ін. 1200 в’язнями в концентраційному таборі Воркута.

Багмут Іван (*1903), укр. сов. прозаїк, був чл. Пролітфронту, дитячий письм.; «Гарячі джерела» (1948), повість «Щасливий день суворовця Криничного» (1948), «Записки солдата» (1948), разом з І. Соколом комедія «Дорога мамочка» (1953) та ін.

Багно, див. Вагонник.

Багонник, багно, бредулець (Ledum palustre L.), кущ із родини вересуватих до 1,5 м висоти, з пахучим дрібним білим цвітом. Росте на багнах. Має в собі відміну камфори, що діє отруйно; в нар. медицині вживають проти гарячки, бігунки, шкіряних хвороб тощо.

Багринівська Параскева (*1888), уроджена Проценко, дружина Багринівського Миколи, укр. гром. діячка в Петербурзі і з 1917 в Києві; гол. Союзу Українок Волині (1931—39); тепер в ЗДА.

Багринівський Микола (1887—1953), укр. гром. діяч, за доби визвольних змагань дир. департаменту Мін-ва Юстиції УНР, дир. департаменту Мін-ва Закордонних Справ, керівник представництва цього мін-ва у Варшаві, пізніше міністер юстиції. Після закінчення війни адвокат у Рівному; помер на еміґрації в США.

Багрицький Едуард (1895—1934), рос. сов. поет жид. походження; його поема — «Дума про Опанаса» (1926), що з больш. позицій малює трагедію укр. повстанця, побудована на мотивах Шевченка та укр. нар. поезії.

Багрій Олександр (*1891), історик літератури й бібліограф, учень (у Київ. Ун-ті) В. Перетца, проф. Бакинського Ун-ту; численні праці про Шевченка: «Шевченковская студия» (1923), «Шевченко в русских переводах» (1925), «Шевченко в литературной обстановке» (1925), «Т. Г. Шевченко», І—II (1930—31).

Багряний Іван (*1907)

Багрянський Михайло (1762—1813), лікар і гром. діяч укр. походження; закінчив Московський Ун-т, докторат у Ляйпціґу; інспектор, пізніше вчений секретар московської Мед.-Хірургічної Академії, сприяв розвиткові мед. освіти.

Бадан Олександр, комуніст, переїхав із Закарпаття до УССР, вчений секретар НКО, співр. катедри нац. питання Укр. Ін-ту Марксизму; 1933 після усунення Скрипника ліквідований; соц.-екон. нарис «Закарпатська Україна» (1929), уклав зб. «Груні степам» (1930).

Бадені Казімір (1846—1909), граф, поль. політик, 1888—95 намісник Галичини, 1895—97 прем’єр Австрії і мін. внутр. справ (т. зв. «поль. кабінет»). З доручення австр. уряду в 1890 р. налагодив порозуміння з українцями в Галичині ціною незначних поступок (т. зв. «нова ера»). Під тиском поль. шляхти змінив політику. 25. 9. 1895 відбулися вибори до гал. сойму при великих зловживаннях адміністрації — на 150 послів лише 14 українців (без русофілів). Під час виборів до парламенту 1897 р. був запроваджений протиукр. збройний терор жандармерії та війська: 8 убитих, 29 поранених, бл. 800 заарештованих (на 63 послів послами пройшло 3 українців, т. зв. «баденівські вибори»).

Бадовський Іван (16 в.), старшина і суддя реєстрових козаків (1572).

Бажан Микола (*1904)

Бажанська Ольга-Олександра (1866—1906), дочка Порфирія, заміжня Озаркевич, гал. гром. діячка, перша укр. фахова піяністка в Галичині, одна з засновниць «Бояна» у Львові; авторка оп. і віршів, співр. зб. «Перший вінок» (1887).

Бажанський Іван (1863—1933), учитель і бук. письменник, автор оп. «Попадя», «Подорож до Сучави», «Три дукати» та поезій для молоді.

Бажанський Михайло (*1910), журналіст, письм., гром. і пластовий діяч; «Емігрант», «Гордійський вузол», зб. оп. «У вирі життя» (1941), мемуари з німецького концтабору «Мозаїка квадрів в’язничних» (1946).

Бажанський Порфирій (1836—1920), композитор і етнограф, гр.-кат. свящ., записував нар. мелодії, частина яких видана або використана в його композиціях; опери «Олекса Довбуш», «Весілля», літургії, мішані хори й ін.

Базавлук (Бузулук), права притока дол. Дніпра в районі плавнів, довж. — 193 км, сточище — 4 600 км2.

Базалія (IV—7), с. (кол. м-ко) на верхів’ях Случі на сх. Поділлі; р. ц. Хмельницької обл. В червні 1919 великі бої Січових Стрільців і 7 Запор, дивізії з большевиками; осідок місцевих «вільних козаків».

Базальт, вулканічна гірська порода, чорного кольору, важка, складена з мінералів: плягіоклязу, авгіту, олівіну й магнетиту. Найбільше поширена вулканічна лява. Часто залягає стовпами. Добрий матеріял до брукування шляхів на Україні, виступає в кристалічній смузі, в вулканічній смузі Карпат; високоякісні Б. є на зах. Волині (Берестовець, Іванова Долина), в Донбасі (Ісачки), на Півн. Кавказі.

Базар (II—10), містечко на київ. Поліссі, р. ц. Житомирської обл. Могила 359 вояків Армії УНР, розстріляних большевиками 22. 11. 1921 (Другий Зимовий похід).

Базилевич Василь (1893—1942), історик, проф. Київ. Археологічного Ін-ту, працював в Іст.-Філол. Відділі ВУАН, зокрема в Т-ві Нестора-Літописця; автор розвідок з історії декабристів на Україні, з історії Києва та його пам’яток й ін. (друкувався у вид. ВУАН); у 1930-их рр. був на засланні в Сх. Сибірі; 1940 наук. керівник Таганрізького музею, розстріляний німцями.

Базилевич Григорій (1759—1802), видатний лікар-українець, перший клінічний проф. в Рос. імперії; вихованець Харківської Колегії, студіював медицину в Петербурзі й Страсбурзі, з 1795 проф. патології й терапії в петербурзькій Мед.-Хірургічній Школі; запровадив клінічні палати при військ, шпиталях; як секретар Мед. Колегії сприяв ширенню мед. освіти.

Базилевмч Дарія (1882—1953), уроджена Гриневич, освітня діячка, активно працювала в «Просвітах» на Вінничині.

Базилевич Іван (*1899), терапевт-клініцист, проф. Київ. Мед. Ін-ту, завідувач групи «клініка старости» при Ін-ті Клінічної Фізіології АН УРСР; д. чл. НТШ, автор понад 70 наук. праць, зокрема з ферментології та фізіології старіння; тепер працює в ЗДА.

Базилович Йоаникій (1742—1821), протоігумен, перший історик Карп. України; 1799—1804 видав шеститомовий твір: “Brevis notitia fundationis Theodori Koriathovits... in monte Csernek ad Munkacs".

Базильський Гаврило (1880—1937), ген.-хорунжий Армії УНР, 1920 начальник запасних військ УНР, згодом командир 1 Запор. дивізії.

Базник Михайло, пед. діяч у Галичині в 1920—30-их рр., автор низки розвідок і ст. з педології, педагогіки, психології та методики навчання.

Базюк Олекса (1873—194?), церк. діяч, гр.-кат. свящ., апостольський адміністратор для українців гр.-католиків у Боснії, в 1914—24 в Сараєві й Баня Луці, згодом єпископський вікарій крижевецької єпархії; 1926 — канонік у митрополичій капітулі у Львові, мітрат.

Бай Жозеф (De Baye) (1854—1920-і рр.), франц. археолог 1 мандрівник, відкрив палеолітичну стоянку б. станиці Ільської на Кубані (1898), досліджував ґотську культуру в Криму і писав про фібули 7 в. на Україні (1908).

Байбарис звичайний, барбарис, кислич, квасниця (Berberis vulgaris L.), кущ з родини байбарисуватих, поширений по всій Україні, росте дико і культивується. На Б. виводиться іржа (Puccinia graminis), що переноситься на збіжжя. Настій з Б. вживали в нар. медицині, ягоди використовуються в кондитерському виробництві.

Байбуза Тихон (16 в.), запорізький отаман, із старої шляхетської родини на Правобережжі, провідник поміркованої щодо поль. уряду партії; 1598 керував походом запорожців на Крим.

Байдарська долина (IX—7), улоговина у півд.-зах. частині Кримських гір (17 км довж., 8 км шир., вздовж: р. Чорної), густо заселена; із Б. д. лежить шлях до Чорного м. через провалля Байдарські Ворота, зв’язуючи міста Севастопіль і Ялту.

Байдебура Павло (*1901), укр. сов. письм. з Донбасу, комуніст; до 1932 — чл. групи «Забой» і ВУСПП; оп. з «виробничою» тематикою.

Байка, короткий оповідний твір, який вимагає алегоричного повчального тлумачення; іноді моральний висновок додається окремо; часто дійовими особами в Б. є тварини, неживі речі, мітичні персонажі; сюжети В. здавна переходили від одного народу до другого. В стару укр. літературу Б. прийшла разом із перекладними творами сх. (напр., «Стефаніт і Іхнілат»), а пізніше і зах. походження; серед укр. байкарів нового часу, що часто користувалися запозиченими сюжетами (Езопа, Ляфонтена та ін.), переносячи дію в укр. обстанову, найвидатніші були Гулак-Артемовський, Гребінка, Боровиковський, Глібов. Укр. нар. Б. збирали І. Рудченко, М. Левченко, В. Шухевич, В. Гнатюк та ін. [Р. М.]

Байраковий ліс, ліс, що покриває схили й дена сухих балок, т. зв. байраків, у степовій смузі України, зокрема в Донбасі. Б. л. складається з дуба, рідше граба, ясена, на засолених ґрунтах — береста. Див. ще ЕУ І, стор. 105 і мал. 75 на стор.106.

Байройт (Bayreuth), м. в Баварії, 60 000 меш.; з 1945 до 1949 — укр. табдр УНРРА-ІРО “Leopold-Kaserne" (500—4000 осіб).

Байрон (Byron) Джордж Ґордон (1788— 1824), англ. поет доби романтизму, дуже популярний на евр. континенті, зокрема серед слов’ян; композиційні засоби «байронічної» поеми використовував Шевченко, до мотивів Б. зверталися Костомаров, Куліш, Франко, Леся Українка, твори Б. перекладали Куліш, Старицький, в найновіший час м. ін. Загул, Осьмачка, Веретенченко.

Байський Порфирій (псевд. Ореста Сомова) (1793—1833), рос. журналіст і письм., співр. ж. «Украинский Вестник», своїми романтичними творами належав до т. зв. «укр. школи в рос. літературі»; повість «Гайдамак», оп. «Русалка», «Бродящий огонь», «Киевские ведьмы» та ін.

Бак Пилип, учитель з Києва, 1909 емігрував до Арґентіни, де став одним з перших організаторів укр. життя, 1910 відкрив першу укр. школу; з 1911 в Бразілії.

Бакалець Іван (*1893), гал. кооператор, госп. організатор Підгаєччини; вивезений большевиками.

Бакало Іван (*1898), економіст і педагог, наук. співр. Н.-Д. Ін-ту Сіль. Госп-ва України, доц. Харківського Зоотехн. Ін-ту та ін.; праці з економіки сіль. госп-ва й на пед. теми.

Бакальське озеро, солоне надморське озеро в півн.-зах. Криму; видобуток соли.

Баклажан синій (Solanum melongena L.), однорічна теплолюбна городина з родини пасльонуватих. На Україні має пром. значення на півдні, найбільш поширені сорти: ранній — «делікатес» і середньоспілий — «болгарський».

Баклажан червоний, помідор, томат (Lycopersicum esculentum або Solanum lycopersicum), однорічна рослина з родини пасльонуватих, дуже поширена городина на Україні, особливо на півдні, хоч культивується лише з другої пол. 19 в.

Баклан великий (Phalacrocorax carbo sinensis), птах з ряду веслоногих, довж. до 80 см, вага 2—3 кг, розмах крил 1,4 м; живиться рибою, гніздиться на берегах Чорного й Озівського морів. Менше поширені види: Б. довгоносий середземноморський (Ph. aristotelis) та Б; малий (Ph. pygmaeus).

Бакман (Backman) Стіґ (*1905), швед. історик, дослідник сх.-евр. політики Карла XII, зокрема його відносин з Україною.

Баков Яким (Яша) (*1906), бачвансько-укр. новеліст, учитель, пропагандист серб. правопису в бачвансько-укр. літ. мові.

Баковецький Йосип Макосій (17 в.), церк. діяч, архимандрит жидичинський, пізніше укр. кат. еп. володимирський (1632—52); відбудував володимирську катедру й підніс із занепаду єпархію, зокрема відновленням шкіл.

Бакович Петро (*1894), сотник УГА і командант полку 3 Бережанської бригади; довголітній інспектор Ревізійного Союзу Укр. Кооператив у Львові; тепер в ЗДА.

Бакончиці, село Перемиського пов. (тепер у Польщі, Ряшівське воєводство), 1919 поль. табір полонених вояків УГА, відомий важкими умовами, що спричинили велику смертність полонених.

Бакота (V—7), село в яру Дністра на сх. Поділлі, Староушицького р. Хмельницької обл. У 13 в. укріплене м. тієї самої назви; печери правос. монастиря із фресками; в околицях палеолітична стоянка середньооріньякської доби (М. Рудинський, 1927) й неолітичне селище.

Балабан, див. Сокіл.

Балабан Арсеній, львівський єп. (1549— 1565), другий після відновлення гал.-львівського єпископства. Боровся за усамостійнення від протекторату львівського латинського архиєп., обстоював права свої та свого духовенства від зазіхань шляхти.

Балабан Борис, сучасний актор і режисер; театральну працю почав 1922 у «Березолі»; співавтор кількох сов. агітаційних п’єс і сценічних памфлетів.

Балабан Гедеон (Григорій) (1530—1607)

Балабан Діонісій (†1663), єп. луцький (1655), згодом київ. митр. (1658—63), прихильник Виговського, поставлений Константинополем всупереч натискові Москви в наслідок розриву Виговського з Москвою.

Балабан Олександр (†1637), полк., староста вінницький, рогатинський, теребовельський, з гал. правос. родини; брав участь у війнах Польщі з Москвою, татарами й козаками; під Цецорою (1620) попав у тур. полон; 1619 і 1625 комісар Польщі для переговорів з козаками.

Балабанов Михайло (*1873), політ. діяч, соц.-дем. меншовик, з 1907 співр. «Киевской Мысли», 1917—18 чл. Укр. Центр. Ради; автор праць «К истории рабочего движения на Украине» і «Южнорусский рабочий союз» (1925).

Балабине (VI—16), село м. т. Запорізького р-ну Запорізької обл.

Балавенський Федір (*1864), відомий різьбар із Харківщини, проф. Мист. Школи в Києві (1907—22) й Керамічного Технікуму в Миргороді; традицію клясицизму Б. сполучав із укр. етнографізмом народницького напряму: погруддя Шевченка, Куліша, пам’ятник М. Кропивницькому в Харкові, алегорії «Життя», «Милосердя» й ін.

Балагули, рух серед поль. дідичів на Правобережній Україні в 1830—40-их рр., що свої неглибокі симпатії до народу виявили в зовн. наслідуванні сел. звичаїв, яке набрало карикатурних, потворних форм (бешкети, пияцтво, лайка і т. д.); найвідоміший з Б. — Антін Шашкевич, «король балагулів».

Балаклава (IX—14), м. в глибокій затоці тієї самої назви, 12 км від Севастополя в Криму; р. ц. Кримської обл. 1925— 2 000 меш., переважно греки. Курорт і кліматична ст. У районі рибальство, виноградництво, садівництво, тютюнництво. Оселя існує з 10 в. до Хр., скитські поселення, пізніше грец. колонії; у 14—15 вв. належала ґенуезцям, пізніше туркам (до 1783); під час кримської війни (1853—56) база англ. десанту.

Балаклія (IV—17), місто на Дінці в Донецькій низовині; р. ц. Харківської обл. Заснована 1663 як опірний пункт проти татар.

Балаклія (IV—12), село (кол. м-ко) Смілянського р-ну Черкаської обл. Цукроварня; городище Червона могила — стоянка неолітичної і бронзової доби.

Баламут, назва великої дозрілої скумбрії.

Баланда (II—13), село і р. ц. Саратовської обл.; в р-ні укр. етногр. острови (1926 р. бл. 15 000 українців).

Баландюк Антін, зах.-укр. композитор-аматор, автор стрілецьких пісень «Гімн коша», «Ой зацвіла черемха» й ін.

Балацький Дмитро, хормайстер, вихованець Муз. Ін-ту ім. Лисенка в Києві; у 1920—30-их рр. чл. «Хорансу», керівник Капелі Бандуристів (хорова частина); заарештований перед 2 світовою війною, доля невідома.

Балашевич Йосип, людвисар 17—18 вв. у Глухові, вилив по-мист. оздоблену гармату полк. М. Вороховича.

Балашевич Карпо (діяльність 1699— 1717), відомий мистець-«людвисар» (ливар); збереглися дзвін 1699 р. з портретом і гербом І. Мазепи і багато оздоблена гармата полк.М. Милорадовича.

Балей Петро (1913), укр. письменник на еміграції; новелі, друковані в пресі, збірка оп. «Пан» (1948).

Балей Степан (1885—1952), укр. психолог із Галичини, проф. Варшавського Ун-ту, д. чл. НТШ; «Нарис психології», «Нарис логіки», розвідки з психології та філос., м. ін., студії з психології творчости Т. Шевченка.

Балет, театральний танець

Балигород (IV—3), м-ко в Сер. Бескиді на р. Гочевка (сх. Лемківщина); тепер належить Польщі (Ряшівське воєводство). 2000 меш. (1931).

Балика Дмитро (*1894), бібліограф, співр. Укр. Наук. Ін-ту Книгознавства і «Бібліологічних Вістей», автор бібліотекознавчих праць: «Бібліотека в минулому» (1925), «Книгокористування» (1927), «Бібліотека і читач на Україні» (1930) та ін.

Балики, впливова київ. міщанська родина: Яків (-1-1613), київ. війт (з 1592), виступав на чолі правос. міщан проти захоплення церков уніятами. Сини Я. Б.: Денис був обраний після батька війтом, але його не затвердив воєвода Жолкєвський; Созон був бурмістром і доглядачем за відновленням Успенського собору; Божко (Богдан), київ. війт, залишив записки про свою участь у поході на Москву 1612.

Балинський Іван (1879—1927), дослідник історії укр. права, чл. Комісії для виучування зах.-руського та укр. права при Соц.-Екон. Відділі ВУАН; праці присвячені дослідженню доби февдалізму на Україні й у Польщі.

Балинськяй Ігнат (1841—1908), інж., фахівець кесонових мостів (на Дніпрі, Пслі, Прип’яті, Горині, Случі, Аму-Дар’ї), численні зал. двірці.

Балицький Павло (*1881), історик і мистецтвознавець, проф. Київ. Художнього Ін-ту.

Балицький Юліян (1885—1916), осв. діяч, організатор протиалькогольного руху, ред. видань «Просвіти» у Львові; вивезений рос. владою 1915, помер у Красноярську.

Баліцький Всеволод (1892—1937), больш. організатор терору на Україні; в 1920-их рр. чл. колегії ГЇІУ, в 1926 голова ҐПУ, чл. ВУЦВК і ЦК КП(б)У; після недовгої відсутности, в 1933 повернувся до УССР з Постишевим і керував нищенням укр. діячів; зліквідований Єжовим 1937.

Балка, долина, вирита дощовими або талими водами в маловідпорних породах — лесах і глинах; на відміну від яруг, узбіччя вкриті рослинністю: травою, лісом, чагарником. Б. поширені в лісостеп, і лісовій смугах України, особливо там, де існують чималі різниці висоти (Слобожанщина, Поділля, Волинська височина, Канівський р-н над Дніпром, Донецький кряж тощо); в таких р-нах довж. яружно-балкової мережі досягає 0,6—0,9 км на 1 км2 (про ярово-балковий краєвид див. ЕУІ, 66—68 стор. і мал. 35).

Балкари, тюркський народ в горах Півн. Кавказу (33000 осіб — 1926 р.), що заселював півд. частину Кабардино-Балкарської, тепер — Кабардинської АССР, в безпосередньому сусідстві з укр. людністю; після другої світової війни виселені большевиками.

Балко Юрій (псевд.) (*1924), письм. на еміграції; зб. поезій «Близьке й далеке» (1945), пов. «Інженер Марченко» (1947) та ін.

Баллін Микола (1829—1904), гром. діяч-кооператор, філософ-ідеаліст, засновник першого споживчого т-ва у Харкові (1866); шляхом кооперації («спільництва») бажав перетворити життя людської спільноти; засновував кооп. бібліотеки й нар. доми для культ.-осв. виховання мас; із Козловим і Ґалаґаном Б. один із перших кооператорів на Центр. Україні; його «Первая памятная книжка русских потребительньїх обществ» (1870) належить до найстарішої кооп. літератури на Україні з відомостями про початки укр. кооп. Руху.

Балта (VI—10), м. на р. Кодимі (притока Бога), р. ц. Одеської обл. Місцева харчова, легка й деревообробна пром-сть та пром-сть будівельних матеріялів. У 1933 24 000 меш. До 1791 належала Туреччині, пізніше на основі Яського договору — Росії, пов. м. Подільської губ., відоме с.-г. ярмарками (торгівля збіжжям), тодішні меш. — переважно жиди (в 1880 — 80%). Згодом через брак залізниці підупало. В квітні 1920 бої з большевиками Київ. дивізії й кінного полку Чорних Запорожців під час Першого Зимового походу. 1924—29 столиця Автономної Молдавської ССР.

Балтарович Володимир (*1904), гал. композитор, у 30-их рр. керівник жін. квартету «Богема» у Львові; легкі популярні пісні, оперети: «Два серця в 3/4 такті», «Мефістіяда» (лібретто М. Чирського), музкомедії «Жабуриння», «Подружки в двох мешканнях» (лібретто Лужницького).

Балтарович Михайло (1852—1933), гром. діяч на Золочівщині; пов. комісар у Золочеві за часів ЗУНР.

Балтімор (Baltimore), м. в ЗДА, в стейті Меріленд, 950000 меш.; укр. колонія (1 правос. і 1 кат. церква).

Балудянський Михайло (1769—1847), економіст і правник, родом із Закарпаття, проф. ун-ту в Будапешті; 1803 заходами Орлая запрошений до Росії, брав участь у законодавчій роботі графа Сперанського, 1819—21 перший ректор Петербурзького Ун-ту.

Балюз (Baluse) Жан, франц. дипломат кін. 17 — поч. 18 в. Відвідав Батурин 1704 р.; в описі своєї подорожі з великою пошаною говорить про Мазепу як високо освіченого держ. діяча.

Баляда [балада] (ballada)

Баляс Володимир (*1906), маляр і графік, студіював в Академії Мистецтв у Варшаві, 1939—44 викладав у Мист.-Пром. Ін-ті у Львові, брав участь у мист. виставках у Львові, Варшаві, Софії, Києві, Римі й ін.; тепер в Канаді; книжкова і пром. графіка, плякати, дереворити з Болгарії, церк. стінопис.

Бальмен де Яків (1813—45), граф, маляр і графік з Полтавщини, загинув у сутичці з черкесами на Кавказі; приятель Т. Шевченка, ілюстрував із М. Башиловим рукописний «Кобзар»; Т. Шевченко присвятив пам’яті Б. поему «Кавказ».

Бальцер (Balzer) Освальд Маріян (1858—1933), поль. історик права, проф. Львівського Ун-ту, д. чл. НТШ; праці: «Генеза Королівського Трибуналу», «Генеалогія Пястів», «Історія устрою Польщі» та ін.

Бамберґ (Bamberg), м. в Баварії з 80 000 меш.; в 1947—50 рр. там перебувало від 400 до 1 200 укр. втікачів-емігрантів.

Банат, край між Дунаєм, дол. Тисою, р. Марош і Трансільванськими Альпами

Бандера Степан (*1909)

Бандерівець, чл. фракції ОУН, а від 1941 підпільної орг-ції, очоленої С. Бандерою. Больш. пропаганда вживає назви Б. на означення учасника сучасної укр. визвольної боротьби і антибольш. спротиву.

Бандрівська Одарка (*1902), гал. естрадна співачка-сопрано, концертувала в 30-их рр., викладачка співу в Муз. Ін-ті ім. Лисенка у Львові.

Бандровський Олександр (1860—1913), співак-тенор, учень мілянських і віденських майстрів; дебютував у Берліні, потім з успіхом виступав у Німеччині, Англії, Варшаві й Нью-Йорку.

Бандура, укр. муз. інструмент

Бандура Іван (*1901), ґрунтознавець з Полтавщини, з 1948 на держ. службі в Арґентіні, друковані праці укр. і еспанською мовами.

Бандурист, див. Бандура.

«Бандурист», чоловічий студентський хор у Львові (з 1906), мав нотне в-во; перші дириґенти О. Березовський, А. Вахнянин.

Банки, інституції для кредитового й грошового обігу

Банкноти, кредитові білети, білети держ. банку — засіб грошового обігу. В УНР Б. випускалися за законом Центральної Ради з 6.І.1918; всього випущено за ЦР — 53 000 000, за гетьманської Української Держави — 205 000 000, за Директорії — 670 000 000 карб. За большевиків емісія Б. належить виключно Держбанкові (див. також Гроші).

Бантиш Юрій, сучасний актор, працює в київ. Театрі ім. Франка (з 1927); амплюа — фат і комедійний актор.

Бантиш-Каменський Дмитро (1788—1850), історик, тобольський (1825—28) і віденський (з 1836) губернатор, син Миколи Б.-К. Праці на основі використання багатих архівних джерел: «История Малой России со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче» (І—IV, 1822), «Словарь достопамятных людей русской земли» (І—V, 1836, додатки 1847), «Источники малороссийской истории» (1858—59).

Бантиш-Каменський Микола (1737—1814), археограф, управитель Моск. Архіву Колегії Закордонних Справ; серед численних праць «Историческое известие о возникшей в Польщо унии» (1805), «Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в Государственной Коллегии Иностранных Дел» (1813), «Переписка между Россией и Польшей по 1700 год, составленная по дипломатическим бумагам» (1862), «Дипломатическое собрание дел» ... (1882).

Баня Лука, місто в півн. Боснії над р. Врбасом, 31 000 меш. (1948 р.), в тому ч. бл. 700 українців, поселених тут після 1900; 1916—24 осідок Апостольської Адміністратури для українців греко-католиків у Боснії; до 1945 працювало укр. просвітнє т-во «Матиця».

Баптиста Іван (і-1700), визначний архітект; побудував церкви фундації полк. В. Дунін-Борковського в Чернігові, велику церкву й ін. будови Мгарського монастиря, в якім і помер.

Баптисти, протестантське віровизнання, приймає хрищення дорослих; звідси вимога перехристити охрищених в дитинстві (анабаптисти). Перша громада Б. постала в Англії бл. 1646 р. Тепер Б. особливо поширені в англосакських країнах. На Центр, і Сх. Україну баптизм був занесений у 19 в. нім. колоністами. В Галичині, на Волині й Закарпатті поширюваний з-за кордону баптизм мав лише тимчасовий успіх.

Бар (IV—8), місто на сх. Поділлі на р. Рів (притока Бога), р. ц. Вінницької обл.; різноманітна харчова пром-сть, машино-будівельний завод. Руїни замку. До 1838 василіянський, згодом правос. жін. монастир. У 20 в. Б. занепав (1897 — 10 500 меш., 1937 — 5 500). У р-ні промислове садівництво. У 16 в. на місці Б. було торговельне укріплене м. Рів, завдяки розташуванню на кордоні Польщі й Туреччини — місце частих боїв. 1768 у Б. початки поль. конфедерації. Бої з большевиками Запорізького корпусу у березні 1919 та Української дивізії влітку 1920. Влітку 1919 постій Гол. Команди УГА.

Барабаш Дмитро, коз. «старший» (отаман) 1617 р.

Барабаш Іван (†1648), черкаський полковник, 1646 вів з поль. королем Владиславом IV переговори в справі війни з турками, здобувши при цьому деякі привілеї для козаків. Під час повстання Б. Хмельницького Б. став на бік Польщі й був забитий у Кам’яному Затоні своїми козаками, прихильниками Хмельницького.

Барабаш Іван (*бл. 1900), з Галичини, учитель і дириґент духової оркестри в Чікаґо (ЗДА), має твори на укр. теми: “Echoes of Old Ukraine", “Mood Ukraine", опрацювання укр. нар. пісень.

Барабаш Яків (†1658), запорізький кошовий після смерти Б. Хмельницького; за підтримкою Москви виступив разом із Пушкарем проти Виговського; після поразки Пушкаря під Полтавою Б. був узягий в полон і скараний.

Барабашов В., сучасн. композитор і музиколог в УССР, працю розпочав у 30-их рр.

Барабашов Микола (*1894), астроном, проф. Харківського Ун-ту й дир. Астрономічної Обсерваторії, д. чл. АН УРСР, гол. Плянетної Комісії; сконструював спектро-геліоскоп для дослідження Сонця, вивчає поверхні плянет; автор понад 150 праць.

Барабінський степ, чорноземний степ між р. Іртишем і р. Об’ю у зах.-півд. Сибірі, де культивують перев. пшеницю; з поч. 20 в. почав заселюватися українцями й ін.; українці становлять у Б. с. значний відсоток людности.

Бараболяк Микола (*1908), правник, доцент УВУ, праці з цивільного права і процесу.

Барагура Володимир (*1910), педагог і журналіст у Галичині, тепер в ЗДА; автор ст. на пед., псих. і заг. теми та оп. для дітей шкільного віку і молоді (зб. «Меч і книга»).

Бараков Петро (1858—1919), проф. Ново-Олександрійського, пізніше Харківського С.-Г. Ін-ту, організатор с.-г. дослідних станцій (зокрема Одеської 1893), опрацював проект мережі с.-г. експериментальних закладів у степовій смузі; автор численних наук. праць, м. ін. курсу заг. рільництва.

Баран Блянка (*1896), уроджена Гаврисевич, у другому шлюбі Бачинська, гром. діячка, засновниця Союзу Українок у Кам’янці 1919 р., заступниця гол. Укр. Нац. Ради Жінок (1921—24), 1924—39 р. — гол. Укр. Секції Ліґи Миру і Свободи у Львові, 1926—39 — гол. і організаторка жіноцтва УНДО; після війни на еміграції.

Баран Михайло (*1884), укр. гром. і осв. діяч родом з Галичини; 1920 чл. Гал. Ревкому, діяч КПЗУ, пізніше наук. співр. УАН і ректор Київ. Ін-ту Нар. Госп-ва; засланий 1933.

Баран Степан (1879—1953), визначний політ, та гром. діяч і публіцист у Галичині

Баран-Бутович Степан, археолог 1920—30-их рр., співр. Чернігівського Іст. Музею, дослідник мезоліту й неоліту.

Баранецький Йосип (1843—1905), фізіолог і анатом рослин, з 1873 проф. ботаніки Київ. Ун-ту, піонер фізіології рослин на Україні; понад 40 наук. праць.

Баранецький Ярослав, зах.-укр. дириґент, композитор-аматор; «Лемківські пісні на мішані хори» (1941).

Бараник Василь (*1883), гал. політ. і гром. діяч, адвокат; організатор Заліщиччини, 1928—30 сенатор з УНДО; 1939 вивезений большевиками.

Бараник Веніямин (*1899), церковний діяч у Канаді, родом з Галичини; 1941—48 протоігумен Амер.-Кан. провінції ЧСВВ, тепер ігумен монастиря в Мондері.

Баранів Олександр (1891—1955), правник, родом з Київщини; проф. римського права УВУ; досліджував зокрема зв’язок між укр., рим. і візант. правом.

Баранівка (III—8), село м. т. на р. Случ на сх. Волині, р. ц. Житомирської обл. Керамічна пром-сть (порцеляновий завод). 1933 — 5 500 меш. Влітку 1919 бої 1 і 3 полків Січових Стрільців із большевиками.

Баранович Лазар (1593—1694, за ін. даними: 1620—93), церковний, політ, і літ. діяч; проф. і (1650) ректор Київської Колегії, з 1657 архиєп. чернігівський; будував школи, монастирі; 1674 заснував друкарню в Новгороді-Сіверському, перенесену 1679 до Чернігова. Обстоював незалежність укр. духівництва від московського патріярха. З6. «бароккових» проповідей: «Меч духовний» (1666), «Труби словес проповідних» (1674), низка полемічних творів і зб. поезій поль. мовою: “Lutnia Apollinowa" (1671) й ін.

Баранович Максим (18 в.), лікар і мед. діяч; нар. на Чернігівщині, вихованець Київ. Академії, докторат (1767) при Кільському Ун-ті в Німеччині; пізніше військ, лікар в армії Румянцева.

Баранович Олекса, сучасний історик, в 1920—30-их рр. наук. співр. ВУАН; праці з соц.-екон. історії Правобережжя 16—18 вв.: «З історії заселення півдня Волині» (1925), «Нариси маґнатського госп-ва півдня Волині» (1926), «Залюднення України перед Хмельниччиною. Волинське воєводство» (1931); нині працює в Москві.

Барановський Анатоль (*1907), проф. економії в Києві й Харкові в 1931—46 рр., укр. сов. політ. діяч; гол. Держпляну, заступник гол. Ради Міністрів УССР, 1951—54 мін. закордонних справ УССР; був кілька разів делегатом і гол. делегації УССР на Ген. Асамблею Об’єднаних Націй, чл. Екон. і Соц. Ради Об’єднаних Націй.

Барановський Михайло (†1908), відомий мистець-ганчар із Москалівки б. Косова в Галичині.

Барановський Роман (1904—36), бойовик УВО, суджений 1926 поль. судом; згодом відомий як провокатор («укр. Азеф»), який для маскування організовував бойові акції і був у 1932 засуджений поляками на 10 р. в’язниці, де й помер.

Барановський Христофор (1874—1941), визначний гром. і кооп. діяч

Барановський Ярослав (1906—43), бойовик УВО, засуджений поль. судом 1926, з 1930 за кордоном, референт зв’язку з краєм; гол. ЦЕСУС-у в 1933—39 рр.; кооптований 1933 секретар Проводу Укр. Націоналістів; 1943 забитий у Львові.

Баранчик крехкун, бекас (Capella gallinago L.), болотяний птах, до 30 см довжини, поширений на всій Україні; їстівне смачне м’ясо.

Бараші (III—9), село на р. Уж на сх. Волині; р. ц. Житомирської обл.

Барбар Аркадій (*1880), лікар-науковець і гром. діяч, чл. УСДРП, за гетьманату віцедир., за Директорії дир. департаменту Мін-ва Здоров’я; згодом проф. Київ. Мед. Ін-ту, наук. співр. ВУАН, 1930 засуджений за процесом Спілки Визволення України, 1937 перевезений з Ярославської тюрми на Соловки, дальша доля невідома.

Барбареум (Barbareum), гр.-кат. духовна семінарія, заснована Марією Терезією 1774 в Відні при церкві св. Варвари; 1784 Йосиф II закрив Б.; замість нього Франц І відкрив цісарський конвікт (1803—93), з нього вийшла низка вищих гр.-кат. церк. діячів Галичини й Закарпаття.

Барбаризми, див. Етранжизми.

Барбарич Андрій (*1903), геоботанік, дендролог; «Вивчення рас укр. сосни», «Суходільні луки Правобережного Полісся УРСР» й ін.

Барберіні (Barberini) Антін (1569—1646), старший, брат Матея, кардинал, заснував для укр. католиків дім і церкву в Римі (SS. Sergii et Bacchi), що існує досі.

Барберіні Антін (1607—71), молодший, довголітній префект Конгрегації Поширення Віри (1631—71); на цьому пості мав вирішальний голос у розв’язуванні всіх важливіших справ Укр. Кат. Церкви.

Барберіні (Barberini) Матей (1568—1644), згодом папа Урбан VIII (1623—44) із відомого роду Б., вчений, дипломат, визначний церк. діяч, один з найзаслуженіших пап для Укр. Кат. Церкви, оборонець її прав та привілеїв.

Барбона Петро (†1589), визначний львівський архітект італ. походження; почав будову Успенської церкви у Львові, збудував Корняктівську вежу при цій церкві (1572—78) й дім Корнякта (див. ЕУ І, мал. 538, 539).

Барбот де Марні Микола (1829—77), рос. геолог, проф. Петербурзького Гірничого Ін-ту, досліджував також Волинь, Поділля й Херсонщину. Склав бібліографічний показник для Поділля й Волині (1867).

Барвисто-широколистий, трав’яний степ, див. Степ.

Барвінкова (V—18), місто на Сухому Торці (притока Дінця); р. ц. Харківської обл. За царату велике с. (10 000 меш.), за сов. часу завдяки сусідству Донбасу перетворилося на пром. м. Почато видобуток кам’яного вугілля; різноманітна пром-сть: харчова, легка й будівельна, завод гірничого устаткування.

Барвінок (Vinca), всезелена многорічна повзуча рослина з гарним блакитно-фіялковим цвітом; на Україні дві відміни: Б. трав’янистий (V. herbacea) і малий (V. minor); росте під лісами і плекається по городах як улюблена рослина; часто згадується в укр. нар. піснях.

Барвінок Ганна, псевд. Олександри Кулішевої, нар. Білозерської (1828—1911), жінки П. Куліша; укр. письм., авторка оп. з нар. життя «Восени літо» (1857), «Не було змалку, не буде й д’ останку» (1860), «Хатнє лихо» (1861), «Квітки з сльозами» (1884) та ін.; зб. «Оповідання з нар. уст» з передмовою Б. Грінченка (1902).

«Барвінок», пропаґандивний ілюстрований журнал-місячник ЦК Комсомолу для дітей шкільного віку й молоді, виходить укр. мовою в Києві з 1944.

Барвінська Теодосія (*1900), сучасна укр. драм. артистка. З 1921 р. і досі грає в Театрі ім. Франка (Вінниця-ХарківКиїв), виконуючи перші ролі: драматичні (Лявренсія — в «Фуенте Овехуна») і комедійні (Мірандоліна — «Господиня заїзду», Керубіно — «Весілля Фігаро»), тепер перев. ролі літніх жінок із характерним забарвленням.

Барвінський Богдан (*1880), син Олександра, історик, д. чл. НТШ, знавець бібліотечно-архівної справи; праці: «Іст. розвій імени укр.-руського народу» (1909), «Крайовий архів актів ґродських і земських у Львові» (1917) й ряд ін.

Барвінський Василь (*1888), син Олександра, композитор, піяніст і музикознавець.

Барвінський Віктор (*1885), історик, проф. Харківського Ун-ту; розвідки з історії України 17—18 вв.: «Крестьяне в Левобережной Украинє в 17—18 вв.» (1909), «Из истории козачества Левобережной Украины» (1910) та ін.; в 1930-их роках засланий.

Барвінський Володимир (1850—83), гром. діяч, публіцист і літератор

Барвінський Іван (*1920), син Василя, віольончеліст, працював у Держ. Філармонії у Львові, на еміграції — в Байройті, Кельні.

Барвінський Мартин (1784—1865), церк. діяч, проф. і ректор Львівського Ун-ту, крилошанин львівської гр.-кат. митрополичої капітули, депутат до Гал. Станів (1835—60).

Барвінський Олександр (1847—1927), видатний педагог, історик, гром.-політ.діяч.

Барвінський Олександр (*1889), син Олександра, лікар у Львові, автор наук.-популярних кн. з медицини («Туберкульоза» та ін.) і кн. для дітей «Малий лікар» (спільно з Ю. Шкрумеляком).

Барвінський Осип (1845—89), брат Олександра, гал. священик, автор іст. драми «Павло Полуботок», у 80-их рр. популярної в Галичині.

Барвінський Павло (1862—1908), актор і письм., нар. на Слобожанщині, на сцені Ізраїльтенко, грав у трупах Кропивницького і «Руської Бесіди»; п’єси «Загублений вік» (1897), «Жертва», «Антось Дукат», «Сучасний дон Кіхот», оперета «Енеїда», «Нариси й оповідання» (1907).

Барвникові рослини,

Бардіїв (IV—2), (слов. Bardμjov, нім. Bartfeld), місто над р. Топла в Низькому Бескиді в сх. Словаччині. Засноване в 12 в. нім. колоністами; в 16—17 вв. важливий торг. пункт між Угорщиною й Польщею. 6600 меш. (1930 р.) — словаки, німці, жиди і 5°% українців. В Бардіївському пов. українці становлять 1/3 населення.

Баревич Тома (†1894), гр.-кат. свящ., педагог і гром. діяч, дир. гімназії в Самборі, посол до першого гал. сойму (1861—67), співр. москвофільських газет.

Барилович Роман (*бл. 1870), родом з Київщини, укр. гром. діяч на Далекому Сході (Благовєщенськ, Харбін).

Баричко Василь (*1900), інж., гром. діяч у Галичині, співр. укр. і чес. часописів, ред. «Нар. Справи», автор популярних брошур, здебільшого на аґрономічні теми; з 1949 р. в ЗДА.

Баричко Михайло, гр.-кат. свящ., церк. письменник: «Єрейський провідник»; «Духовний з молитвословом» (1910); «Акафист Благовіщенню» (1927) й ін.

Баришівка (III—12), с. над р. Трубіж, р. ц. Київ. обл.; в 1921—22 рр. осередок діяльности неоклясиків (М. Зерова, О. Бурґгардта, В. Петрова).

Баришпіль, див. Бориспіль.

Барка Василь (*1908), поет, прозаїк і критик на еміїрації; зб. поезій «Апостоли» (1946), «Білий світ» (1947), в яких Б. звертається до джерел нар. творчости, ідучи за традицією Шевченка і раннього Тичини; присвячений сов. дійсності роман «Рай» (1953), статті на літ. теми.

Барнаул, м. над гор. Об’ю в півд.-зах. Сибірі, центр Алтайського краю, 148 000 меш.; зал. вузол, текстильна й харч. пром-сть; навколо Б. — укр.поселення,де під час революції були укр. орг-ції.

Барнич Ярослав (*1896), композитор, дириґент і педагог, працював у Галичині й на Закарпатті, 1941—44 дириґент оперового театру у Львові, тепер в ЗДА; оперети «Шаріка», «Пригода в Черчі», «Гуцулка Ксеня», музика до оперети «Дівча з Маслосоюзу», твори для хору й оркестри, сольоспіви та ін.

Барокко (або барок) [бароко]

Барометричний тиск, див. Клімат і ЕУ І стор. 83.

Баронч (BarΉcz) Вінкентій Ферерт (1814 —92), вірменсько-поль. історик у Галичині, домініканець, автор праць з історії гал. місцевостей (Жовкви, Язлівця, Ярослава, Станиславова та ін.).

Баронч (BarΉcz) Тадей (1849—1908), різьбар у Львові, м. ін., погруддя Т. Шевченка.

Барр (Barr) Джемс (1862—1949), пастор Об’єднаної Вільної Церкви Шотляндії, чл. Палати Громад 1924—31, 1934—45; був у Галичині в 1931 р. разом із чл. Палати Громад Різ Дейвісом для досліду укр.-поль. взаємин.

Барсов Єлпідіфор (1836—1917), рос. історик літератури старої Руси; зібрав бл. З 000 рукописів давньої письменности (в Іст. Музеї в Москві); численні праці, найважливіша — «Слово о полку Игореве как художественный памятник киевской дружинной Руси» (І—III, 1887—89).

Барсов Микола (1839—89), історик, проф. Варшавського Ун-ту; праці з іст. географії: «Материалы для историко-географического словаря России» (1865), «Очерки русской исторической географии» (1885), а також з історії шкільництва, м. ін. «Школы на Волыни и Подолии» (1863) та ін.

Барсук-Мойсеєв, див. Мойза Хома.

Барсуков Микола (1838—1906), рос. археограф, бібліограф та історик; в його працях про агіографію, літописи та ін. є багато матеріялів з давнього укр. письменства.

Барська конфедерація, союз, заснований поль. шляхтою 1768 р. в Барі на Поділлі для оборони самостійности Польщі від Росії, всупереч поступливості короля Станислава Понятовського; барські конфедерати виступали в оборону шляхетських прав і католицизму. Б. к. спонукала гайдамаків і укр. населення зняти проти Польщі повстання на Правобережній Україні, відоме під назвою Коліївщини.

Барський Василь, див. Григорович-Барський Василь

Барський Іван, див. Григорович-Барський Іван.

«Бартелемі» лінія, демаркаційна лінія між УГА та поль. армією, запропонована 28.2.1919 під час укр.-поль. війни від ім. Антанти франц. генералом Бартелемі (Barthιlemy) урядові ЗО УНР. Б. л. відтинала від України Львів і Дрогобич, і тому уряд ЗО УНР її не прийняв (див. також ЕУІ, стор. 530 і мал. 376).

Бартель (Bartel) Фердінанд (1860—1935), поль.-гал. педагог і історик; студії переважно з історії міст, мистецтва й культури Галичини.

Бартошевіч (Bartoszewicz) Казімір (1852 —1930), поль. публіцист та історик; праці: “Polityka galicyjska", “Dzieje Galicji" й ін.

Бартошевіч (Bartoszewicz) Юліян (1821—70), поль. історик, написав м. ін. “Szkic dziejσw Koœcio³a ruskiego w Polsce" (1882) й ряд досить об’єктивних ст. в «Енциклопедії Орґельбранда» на українознавчі теми.

Бартошевський Іван (1852—1921), богослов, церк. письменник і проповідник; проф. Львівського Ун-ту; почесний канонік гр.-кат. капітули, автор праць «Проповіді страсні і воскресні» (1891), «Проповіді недільні» (1892—97), підручників і ст. на богословські теми в церк. журналах.

Барченко Дмитро, лікар, гром. діяч і журналіст серед укр. колонії в м. Харбіні (Манджурія), куди приїхав 1931 р. з еміграції в Польщі.

Басараб (Basarab) Матей, волоський воєвода (1632—54), разом із Ґ. Ракочі переміг коз.-молд. війська під проводом Тимоша Хмельницького під Фінтою 1653.

Басараб Ольга (1890—1924), уроджена Левицька, гром. й політ. діячка

Басарабія, або Бесарабія

Баскетбол, див. Кошівка.

Бастарни, бойове кельтське (за нім. археологами — германське) плем’я, що в останніх сторіччях до Хр. зайняло Карп. Україну (звідси назва Карпат у Птолемея — Alpes Bastarnidae). Гол. пам’ятка по них: селище в Мукачеві для масового виробу залізного знаряддя і зброї. Вл. 230 р. до Хр. В. з’явилися на Півд. Україні і на дол. Дунаї, де довгий час воювали з грец. колоніями та рим. леґіонами.

Бастіян (Bastian) Адольф (1826—1905), нім. етнолог; автор відомих праць із порівняльної психології народів; досліджував різні країни, м. ін. і Україну.

«Батава», літ.-суспільний журнал, виходив у Букарешті 1941 за ред. Д. Донцова.

Батайське (VI—20), м. обл. підпорядкування на Дону, 11 км від м. Ростова. Зал. вузол.

Баталпашинське, давня назва м. Черкеського.

Батий (Бату) (†1255), хан Золотої Орди, внук Темуджина; 1237—38 здобув суздальські землі, 1239 — Чернігів, 1240 — Київ, Володимир, Галич, спустошив Угорщину; пізніше кочував над Волгою.

Батіг (V—10), село на р. Бог, ігівд.-сх. Поділля, Вінницької обл. 2. VI. 1652 Богдан Хмельницький з татарами розбив поль. військо під командуванням гетьмана Мартина Каліновського, що загинув у бою. В наслідок цієї перемоги Білоцерківська угода втратила значення, і козацькі війська зайняли Брацлавщину.

Батіг степовий (Ferula ferulago L.), трав’яниста рослина посушливих місцевостей з родини окружкових.

Баторій (Batory) Стефан (1533—86), семигородський воєвода (1571—76) з старої угор. родини, 1576—86 — поль. король; 1577—82 вів війну з Іваном Грозним; продовжував організацію реєстрових козаків і заснував козацький шпиталь у Трахтемирові.

Батуєв Микола (1855—1917), анатом, перший проф. анатомії в Одеському Ун-ті, де організував великий анатомічний музей, зібрав найбільшу нині в СССР краніологічну колекцію, багаті орнітологічну й іхтіологічну колекції; автор численних праць, зокрема підручника анатомії.

Батурин (II—7), с. на лівому березі Сейма, р. ц. Чернігівської обл., 19 км на півн. від зал. станції Бахмач. Заснований Б. за деякими джерелами 1575, за О. Лазаревським 1625. 1669—1708 гетьманська столиця. У жовтні 1708 спалений Меншиковим. 1750—64 — резиденція гетьмана К. Розумовського. Лишилися руїни його палацу прекрасної архітектури. Тепер у занепаді. Дрібна легка пром-сть. Музей пасічництва ім. Петра Прокоповича, заснований 1924.

Батуринські статті, п’ять умов, що їх уклав гетьман Іван Брюховецький з Москвою 1663 як додаток до основних «Переяславських статтей»; особливо цікава перша з них, де говориться про зобов’язання харчувати моск. військо на Україні.

Батюк Антін (*1894), гром. діяч в ЗДА, кол. вояк УСС; працівник Укр. Роб. Союзу, з 1946 виборний гол., з 1951 р. секретар УККА; в ЗДА від 1922 р.

Батюк Порфирій (*1884), укр. сов. композитор; хори а капеля: «Народи йдуть», «Поезія праці», «Червоних днів кантата», опрацювання нар. пісень.

Батюшков Помпей (1810—92), рос. освітній діяч, автор іст.-археологічних і етногр. праць, з яких чимало присвячено Україні: «Памятники русской старини в западных губерниях» (1865—86), що містять матеріяли про Волинь і Холмсько-Підляський край; «Холмская Русь» (1887), «Волынь» (1888) та ін.

«Батьківщина», популярна політ.-екон. газета, призначена для селянства; заснована за ініціятивою й підтримкою Ю. Романчука у Львові, виходила 1879—96; за «Б.», що стояла на поміркованих позиціях, точилась боротьба партій (у 1888 —89 ред. був радикал М. Павлик).

«Батьківщина», видавництво Фронту Нац. Єдности у Львові (1933—39), випускало щоденник «Укр. Вісгі», тижневик «Батьківщина», квартальник «Перемога», літ. вид. «Укр. культурна скарбниця», «Політ. бібліотеку ФНЄ», календар «Батьківщина» і «Практичну бібліотеку».

«Батьківщина», тижневик Фронту Нац. Єдности, вид. в-ва «Батьківщина» у Львові в 1933—39 рр. за ред. Д. Паліева, С. Волинця, Я. Заремби.

Бахмач (II—13), м. і р. ц. Чернігівської обл.; великий зал. вузол на лінії Київ-Москва. 4 000 меш. (1932). Харч. пром-сть. У січні 1919 бої Чорноморської дивізії (отаман Поліщук) проти большевиків за утримання Лівобережжя військами Директорії УНР.

Бахметюк (Бахматник-Бахминський) Олександр (1820—82), ганчар із Гуцульщини; його кераміка відзначалася багатством декоративних прикрас і оригінальністю при етиловому збереженні традиційних форм; з успіхом брав участь в етногр. виставці в Коломиї 1880 року.

Бахмут, давня назва Артемівського.

Бахмутський Олекса (1893—1939), технік, автор багатьох винаходів у ділянці механізації вуглевидобутку в Донбасі. Зокрема йому належить свого часу найдосконаліший модель вугледобувного комбайну Б-б-39.

Бахчесарай (Бахчисарай), м. в долині р. Чурук-Су, на півн.-зах. схилі Кримських. гір

Бахчесарайський мир, укладений на весні 1681 між Москвою і Туреччиною та Кримом, був по суті перемир'ям на 20 р., за яким обидві сторони не мали права заселяти простори між Богом і Дніпром, що залишалися безлюдними й невтральними.

Бачванська говірка, мова укр. переселенців в Бачці й Срімі

Бачелі (Bacceli) Матей (1769—1850), маляр італ. походження, чл. Академії св. Луки в Римі; з 1807 працював на Волині й Поділлі (Крем’янець, Чорний Острів), створивши своїми рел. картинами й портретами т. зв. «подільську школу» укр. малярства першої пол.19 в.

Бачинська Ольга (1874—1955), дочка Олександра Барвінського, гром. і пед. діячка у Львові, співзасновниця і довголітня гол. Т-ва Вакаційних Осель у Львові (з 1901), гол. Марійської Дружини (з 1904).

Бачинська Ольга (1876—1951), уроджена Тишинська, визначна гром. діячка Стрийщини, одна з перших працівниць на екон. тюлі; дир. Задаткової Каси в Стрию, дир. Крайового Молочарського Союзу «Маслосоюз» у Львові (1924—39), засновниця і довголітня гол. Т-ва Опіки над домашніми помічницями в Стрию; знавець і збирач нар. узорів, зб. з Придністров’я подарувала Укр. Нац. Музеєві у Львові.

Бачинська Теофіля (†1904), уроджена Лютомська, дружина Омеляна Бачинського, актриса, в 1860-их рр. працювала в укр. і поль. театрах на Сх. Поділлі, з успіхом виступала в Києві, з 1864 грала в театрі «Руської Бесіди» у Львові; гол. ролі в «Марусі» О. Ґолембійовського (за Квіткою-Основ’яненком), в «Наталці Полтавці», в п’єсах Коженьовського, Доніцетті та ін.

Бачинський Андрій (1732—1809), найвизначніший мукачівський єпископ (1772—1809). Переніс осідок єпархії й богословську семінарію з Мукачева до Ужгороду; заклав велику бібліотеку й школи, був протектором культ. пробудження Карп. України. В 1774 р. вживав заходів до об’єднання Закарпаття і Галичини в одну церк. провінцію; кандидат на львівського митрополита.

Бачинський Володимир (1880—1927), адвокат і політ. діяч, організатор Нац.-Дем. Партії, посол до галицького сойму й австр. парляменту, 1920—24 голова Міжпартійної Ради.

Бачинський Володислав (1833—83), церк. діяч і письм. (псевд. Василь Котлович); ректор духовної семінарії у Львові.

Бачинський Едмунд (*1880), суддя; гром.-політ. діяч русофільської орієнтації на Закарпатті; посол до чехо-словацького парляменту (1925—29), сенатор (1929—39) від аграрної партії, в 1938 — член уряду Карп. України; гол. «Общества Духновича»; видавець кількох русофільських газет. Після заслання 1945 доля невідома.

Бачинський Євген (*1885), гром. діяч, за першої світової війни ред. місячника «La Revue Ukrainienne» в Льозанні, 1918 укр. консул у Швайцарії, діяч і з 1955 єп. Укр. Автокефальної (соборноправної) Церкви; видавець часопису «Екклезія» в Женеві; автор спогадів та ін. праць.

Бачинський Лев (1872—1930), адвокат, політ. діяч, провідник Укр. Радикальної Партії в Галичині; 1907—18 чл. Держ. Ради у Відні від УРП, де активно боронив укр. людність. В ЗУНР — віцепрез. УНРади, автор конституційного закону від 3.1.1919 про об’єднання ЗУНР із УНР і закону про земельну реформу; з 1918 і до смерти був головою УРП, у 1928—30 послом до поль. сойму.

Бачинський Леонід (*1896), педагог, організатор Пласту на Закарпатті (1923—29), ред. «Пластуна» в Ужгороді, автор пластових підручників: «Сліди», «Порадник впорядчика для новаків», «Матеріяли до пластових іспитів» та ін., і популярних праць із сіль. госп-ва та природознавства.

Бачинський Маркіян (*1928), скрипаль і композитор зі Львова, тепер у ЗДА; симфонічні твори, фортепіяновий концерт.

Бачинський Микола В. (*1887), політ. і гром. діяч у Канаді, куди прибув 1906 з Галичини; з 1923 незмінний посол від ліберальної партії до провінціяльного парляменту Манітоби, з 1950 — його спікер (президент).

Бачинський Михайло (псевд. О. Філяретів) (1866—1912), гр.-кат. священик, поет; ліричні вірші у львівській «Зорі».

Бачинський Олександр (1844—1933), крилошанин і ген. вікарій укр. кат. митрополичої капітули у Львові, церк. письменник, перекладач Старого і Нового Завіту, ред. «Богословської Бібліотеки». Праці: «Богословіє догматичне», «Богословіє моральне» (1899), «Право церк.», «Практичний проповідник» (1901), «Богословіє пастирське» (1902), «Новий Завіт» (1903) та ін.

Бачинський Омелян (1834—1906), актор (характерні ролі) і режисер укр. і поль. труп на Сх. Поділлі; організатор і дир. (1864—67, 1873 і 1880) першого гал. проф. театру т-ва «Руська Бесіда» у Львові.

Бачинський Омелян (1886—1948), культ.-осв. діяч і педагог (германістика й клясична філологія) в Галичині, на Закарпатті й на еміграції (Німеччина, Бельгія).

Бачинський Юліян (*1870 — доля невідома), гром. діяч, публіцист; член Укр. Радикальної Партії, 1895 виступив із кн. “Ukraina irridenta", де обґрунтовував потребу створення власної укр. соборної держави; 1918 член Укр. Нац. Ради в Галичині. 1919 представник УНР у Вашінґтоні; пізніше переїхав до УССР, працював у ред. «Укр. Радянської Енциклопедії», в кінці 1934 засланий. Автор кн. «Укр. еміграція в ЗДА» (1914) та ін.

Бачинський-Лешкович Павло (1842— 1930), гал. культ.-осв. діяч, гр.-кат. свящ., добродій «Просвіти» й ін. установ.

Бачка, урожайна низовина між Дунаєм і дол. Тисою

Баш Яків (*1908), укр. сов. письм., автор творів з «виробничою» та «військ.-патріотичною» тематикою; кн. нарисів «Дні наступу» (1933), повісті «Сила» (1934), «На берегах Славути» (1938), «Професор Буйко» (1946), п’єса «Дніпрові зорі» (1952) та ін.

Башилов Михайло (1821—70), маляр, ілюстратор «Кобзаря» Т. Шевченка (разом із Я. де Бальменом); портрет Г. Квітки, мал. «Козак Климовський» та ін.

Башинський Іван (-1-1815), церк. і гром. діяч та педагог, дослідник минулого Катеринославщини.

Башкирія, країна, що охоплює Півд. Урал із його зах. передгір’ям у басейні р. Белої, батьківщина тюркського народу башкирів (за переписом 1939 — 843 000 осіб); В. становить основну частину Башкирської АССР у межах РСФСР; 143 500 км2, 3 145 000 населення (1939 р.), столиця м. Уфа. За переписом 1926 в Башкирській АССР башкири становили 23,1%, татари 17,3%, росіяни 39,9°/о, мішарі 5,1%, чуваші 3%, українці 2,9%. Українці (в 1926 — 77 000 осіб), перев. змішані з рос. населенням, утворюють острови в півд.-зах. частині Б., себто в степ. і лісостеп, смузі (див. Ідель-Урал, Урал).

Башкирцева Марія (1860—84), укр. малярка з поміщицької родини з Полтавщини; з 1877 жила в Парижі, студіювала малярство у Р. Флері в приватній Академії Жюліяна і у Б. Лепажа й скоро здобула великий успіх. Залишила бл. 150 образів: жанрові композиції, портрети, етюди (кілька творів у Люксембурзькому Музеї); 1887 видано франц. мовою щоденник Б., 1902 — листи.

Башнянський (Башнівський, Баснянський) Ігнат (*1786 — рік смерти невідомий), родом з Галичини, церк. і пед. діяч. З 1827 ігумен, з 1834 архимандрит василіянського монастиря у Володимирі; під час ліквідації унії залишився їй вірним; був вивезений до Курську; з 1842 жив під наглядом на Волині, де й помер.

Баштан, бакша, ділянка польової землі (5—25 га), на якій екстенсивним способом плекаються городні рослини, переважно з родини гарбузових: кавуни, дині, гарбузи та огірки. Б. поширені в степовій Україні, на Кубані й Лівобережжі.

Баштанна (VI—13), (раніше Полтавка), с. і р. ц. Миколаївської обл.

Баштовий, псевдонім Івана Нечуя-Левицького.

Бджільництво, або пасічництво, на Україні

Бджоли, комахи типу членоногих, болонокрильців: на Україні поширена раса сер.-евр. сірої бджоли (Apis mellifica), з неї особливо виділяється відміна бджоли-українки (A. m. var. ucrainica), що дає великий медозбір і добре зимує; з ін. рас відомі чорна півн. бджола і сіра кавказька. Всюди на Україні переважають мішанці названих рас, іноді з італ. бджолою.

Бджолоїдка (Merops apiaster L.), птах завбільшки з малого голуба; шкідливий, живиться перев. комахами, особливо бджолами; живе по всій Україні.

Бебер Йоган (17 в.), нім. архітект зі Шлезька, 1694 надбудував третій поверх і баню на Корняктівській вежі при Успенській церкві у Львові.

Беґґе (Bagge) Джон Піктон (1867 — дата смерти невідома), англ. дипломат, 1905—17 на консульській службі в Росії, під час першої світової війни консул в Одесі; в грудні 1917—1918 представник Великобрітанії при уряді УНР.

Бедзик Дмитро (*1898), укр. сов. письм. родом з Галичини, чл. орг-цій «Плуг» і «Зах. Україна»; п’єси «Люди! Чуєте?», «Шахтарі» (1924), «Чорнозем ожив» (1925), «Хто кого», «Сиґнал» (1927), «Пророк» (1930); зб. оп. для дітей «До сонця» (1926), роман «Дніпро горить» (1948), нариси й оп. «Доброго ранку!» (1952) та ін.

Безак Олександр (1800—69), рос. держ. діяч на Україні, після поль. повстання 1863 київ., подільський і волинський ген.-губернатор.

Безбородьки, укр. рід, походить із реєстрових козаків (1649); найвідоміші представники роду Андрій, ген. писар; Олександр, відомий держ. діяч кін. 18 в. в Росії; Ілля, генерал, учасник турецької війни 1787—91; в 19 в. рід Б. вимер.

Безбородьківський Ліцей у Ніжені (висока школа)

Безбородько Андрій (1711—80), ген. А. Безбородько писар (1741—62), ген. суддя при відставці (1762).

Безбородько Ілля (1756—1815), засновник Гімназії Вищих Наук ім. кн. О. Безбородька (брата) в Ніжені (1820), перетвореної у Ліцей (1832), згодом в Іст.-Філол. Ін-т (1875), а за сов. влади в Пед. Ін-т ім. М. Гоголя.

Безбородько Микола (†1922), геолог, чл. ВУАН, проф. мінералогії і петрографії Укр. Ун-ту в Кам’янці, дослідник Укр. кристалічної смуги; розстріляний большевиками.

Безбородько Олександр (1746—99), «світліший кн. Рос. імперії»; вихованець Київ. Академії, член Генерального Суду, 1774 київ. полк., 1775 переїхав до Петербургу, де здобув блискучу кар’єру, спочатку як секретар Катерини II, а пізніше канцлер. Гол. автор Яського миру 1792 між Росією й Туреччиною. Мав великий вплив за царя Павла І, коли добився відновлення Генерального Суду й деяких ін. установ Гетьманщини, скасованих за Катерини II. Співавтор «Краткой ЛЬтописи Малыя Россіи» В. Рубана (1777).

Безвенглінський Борис (*1893), археолог і геолог, завідувач Соц.-Іст. Музею в Умані, досліджував із П. Курінним трипільський могильник ранньої залізної доби (поч. 1 тисячоліття до Хр.) в лісі Білогрудівка б. Умані (1925—26).

Безкоровайний Василь (*1880), композитор і дириґент; організатор Муз. Школи у Тернополі й філії Муз. Ін-ту в Золочеві; з 1944 на еміграції, нині в ЗДА; оркестровка оперети «Наталка Полтавка» для симфонічної оркестри, музика до «Мини Мазайла» Куліша, ряд вокальних та інструментальних творів.

Безкровний Кузьма (1876—1937), економіст, гром. і політ. діяч на Кубані; чл. РУП, один із засновників Укр. Кредитового Т-ва в Харкові; за революції — чл. усіх Кубанських Рад і мін. внутр. справ у кабінеті П. Курганського. На еміграції лектор Укр. Госп. Академії та чл. її термінологічної комісії; автор численних статтей, підручників і спогадів, частину яких видав Укр. Наук. Ін-т у Варшаві.

Безособові речення

Безпалий Іван (†1718), наказний гетьман (1658), 1658—59 ватажок моск. партії проти Виговського; за Ю. Хмельницького суддя.

Безпалко Володимир (1888—1941), адвокат, культ. і гром.-політ, діяч УНДО на Золочівщині; убитий большевиками в 1941 р.

Безпалко Йосип (*1881), політ. діяч і публіцист на Буковині, 1906—18 голова бук. соц.-дем. партії, керував її органом «Борба» в Чернівцях (1908—14), 1918 чл. Укр. Нац. Ради Буковини, Укр. Нац. Ради ЗУНР, чл. Трудового Конгресу,1919 —20 мін. праці УНР; пізніше лектор Укр. Госп. Академії в Подебрадах; численні політ, статті, розвідки про нім.-слов. взаємини на поч. 19 в.; 1947 засланий большевиками.

Безпалко Йосип (†1947), псевд. Остап, командир групи УПА «Лисоня», загинув у бою з большевиками.

Безпалова Є., сучасна співачка — ліричне сопрано, артистка київ. і львівської опери; партії «Травіята», «Мадам Батерфляй» та ін.

Безпартійний Бльок Співпраці з Урядом, ББВР (Bezpartyjny Blok Wspσ³pracy z RzΉdem), поль. політ, формація, що постала 1927 і діяла з доручення Пілсудського; неґативно наставлена до українців; на Волині за списком ББВР у 1930, 1935 і 1938 були обрані посли й сенатори, які не вели укр. самостійницької політики (під проводом П. Певного, з 1935 — С. Тимошенка); з 1938 назву ББВР замінено на “Obσz Zjednoczenia Narodowego" — ОЗОН.

Безперчий Дмитро (1825—1913), маляр, закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі, учень К. Брюллова, учитель С. Васильківського й Г. Сємірадського; працював у Ніжені й Харкові; жанрові сюжети, портрети, краєвиди.

Безпоповці, див. Старообрядці.

Безпритульність, див. Дитяча безпритульність.

Безредка Олександр (1870—1940), бактеріолог, укр. походження; закінчив Одеський Ун-т, дістав ступінь д-ра в Паризькому Ун-ті, відтоді асистент, проф. і з 1916 заступник директора Пастерівського Ін-ту в Парижі; автор багатьох наук. праць, переважно з ділянки вакцинації та імунітету.

Безрейкові шляхи, див. Шляхи.

Безручко Марко (1883—1944), військ. діяч

Безсмертний Володимир (1861—1940), архітект; протягом 45 р. губ. і міськ. інженер у Києві, де збудував лікарню, банк, друкарню, багато урядових і приватних будинків.

Безсмертник (Xeranthemum L.), однорічне зілля з твердим, сухим цвітом, що не в’яне, з родини кошичкоцвітих; росте на степах України. Б. однорічний з роду X. і Helichrysum культивуються як декоративні.

Безсонов Микола (1868—1919), чернече ім’я Никон; росіянин, еп. крем’янецький, згодом єп. красноярський, чл. IV Держ. Думи, де обстоював право навчання укр. мовою; під час війни виступав у пресі з гострим засудженням рос. політики в Галичині; 1917 як світська особа повернувся із Сибіру на Україну, був дир. департаменту сер. шкільництва; писав у київ. «Раді»; помер в Одесі.

Безсонов Петро (1828—1908), рос. славіст і фолкльорист реакційно-великодерж. рос. спрямовання, проф. слов. мов у Харкові, видав збірки нар. пісень рос., білор. і болгарських.

Безсонов Сергій, сучасний архітект, мистецтвознавець, д. чл. Академії Архітектури УРСР, з 1945 дир. Ін-ту Історії й Теорії Архітектури цієї Академії; «Архитектура Западной Украины» (1946) та ін.

Безушко Володимир (*1894), літературознавець і педагог у Галичині; доц. педагогіки в УВУ; автор праць про Шекспіра, Б. Лепкого, Лесю Українку й численних ст. на літ., пед. і гром. теми; тепер на еміграції в ЗДА.

Бейсуг, р. на Кубанській низині, впадає в Бейсузький лиман до Озівського м., довж. — 225 км, сточище — 6 200 км2.

Бейсужок Лівий, притока р. Бейсуг на Кубанській низині. довж. — 153 км.

Бейсузький лиман (VII—19), лиман р. Бейсуг на сх. березі Озівського м. Довж. — 30 км, шир. — 10 км. Відокремлений від моря Ясенською косою.

Бек Марія (*1908), адвокатка, гром. діячка в ЗДА, ред. укр. журн. «Жіночий Світ» (1933—34), управителька укр. павільйону на світовій виставці 1933 в Чікаґо; перша жінка-радна Дітройту.

Бекас, див. Баранчик.

Бекетов Микола (1827—1911), фізико-хемік, 1859—87 проф. Харківського Ун-ту, фундатор Т-ва Грамотности; розвинув як самостійну дисципліну фізичну хемію; автор численних наук. праць.

Бекетов Олексій (1863—1941), архітект, д. чл. Академії Архітектури СССР; багато працював на Україні, зокрема в Харкові: будинки. Бібліотеки ім. Короленка, Мед. Т-ва, юридичного й електротехн. ін-тів і кількох банків, перев. в стилі модерн (понад 30 споруд); будував також у Дніпропетровському, Симферополі, в Донбасі.

Беккер Василь (1811—74), лікар і фармаколог, проф. фармакології й загальної терапії в Київ. Ун-ті, пізніше проф. Варшавського Ун-ту.

Беклемішев Володимир (1861—1920), відомий різьбар, родом із Запоріжжя, проф. Академії Мистецтв у Петербурзі; твори: «Християнка перших віків», погруддя Шевченка, проект пам’ятника Шевченкові, премійований на конкурсі 1910 р. в Києві.

Беклемішев Г., піяніст і музикознавець, проф. Київ. Консерваторії, у 1930-их рр. видав зб. укр. нар. пісень для фортепіяна.

Беладона, песя вишня (Atropa belladonna), многорічна трав’яниста рослина з родини пасльонуватих, до 2 м висоти, росте на узліссях, в горах і на підгір’ях, дуже отруйна. Ради цінної в медицині атропіни Б. культивують як лікарську рослину. Під назвою «поганого зілля» на Україні Б. колись вживали в чарівництві.

Белей Іван (1856—1921), журналіст і письм. (псевд. Роман Розмарин) у Галичині; 1881—82 разом із І. Франком видавав ж. «Світ», одночасно співробітничав у «Ділі»; 1883—1902 — редагував газ. «Діло».

Белз (III—5), м. над р. Солокією в Надбузькій улоговині

Белза Ігор (*1904), укр. сов. композитор і музикознавець; симфонія, фортепіянові сонати й ін. твори, квартети, сольоспіви; розвідка «Украинская музыка в годы войны» (1946).

Белзька бриґада, див. Угнівська бриґада.

Белзька земля, іст. край, що обіймав гор. Побужжя й сусідню частину Посяння від Грабівця й Городла на півночі до Любачева й Бузька на півдні

Белзьке князівство, див. Белзька земля.

Белівґ Дмитро (1882—1949), біолог, проф. зоології Київ. Ун-ту, дир. Дніпровської Біологічної Станції, досліджував риб та плянктон Дніпра і Бога; численні праці, м. ін.: «Визначник риб» (1914, разом із акад. Сушкіном), «Дніпро та його багатства».

Беліцер Володимир, сучасний біохемік, чл.-кор. АН УРСР.

Беліч Олександр (*1876), серб. філолог, проф. Ун-ту в Беоґраді, през. Серб. Академії Наук, д. чл. НТШ та ін. наук. орг-цій.

Белл (Bell of Antermony) Джон (18 в.), шотляндець на рос. службі, подорожував по Україні; опис у кн. “Travel from St-Peterburg in Russia to diverse parts of Asia" (1763); до 1808 р. шість видань, переклади на франц., голл. і нім.

Бельбек, р. в півд.-зах. частині Криму, впадає в Чорне м., довж. — 70 км.

Бельгія, королівство в Зах. Европі

Бем М., солістка Київ. Держ. Театру Опери і Балету, нар. артистка УССР.

Бем-Ермолі (Bohm-Ermolli) Едвард (1856 —1941), австро-угор. фельдмаршал, 1918 р. командувач під час окупації України.

Бемко Володимир (*1889), гром і освітній діяч на Бережанщині (Галичина) в 1920—30-их рр., активний чл. УНДО, організатор «Рідної Школи», адвокат, оборонець у політ, процесах.

Бен Степан (Бендюженко) (*1900), поет, чл. орг-ції «Плуг», на поч. 1930-их рр. репресований, після заслання знову примусово висланий до Сибіру; зб. віршів «Солодкий світ».

Бендери (Тягиня, рум. Tighina, VII—10), м. в Басарабії на правому березі Дністра

Бендерська конституція, проголошена 5.4.1710 (ст. ст.)

Бенедикт, ім’я 15 пап

Бенедиктини, орден латинських ченців

Бенеш Едвард (1884—1948), чес. політик, мін. закордонних справ (1918—35) і президент (1935—48) Чехо-Словаччини. На мировій конференції 1919 домігся приєднання Закарпаття, якому надавав великого значення як «мостові ЧСР» до Румунії й СССР; творець Малої Антанти. Б. вів політику орієнтації на СССР, а у внутр. закарп. взаєминах був прихильником русофільської течії.

Бензенгр Василь (1815—93), один із перших українців-антропологів, родом із Київщини; по закінченні московської Медично-Хірургічної Академії військ. лікар, активний чл. антропологічного т-ва в Москві, автор понад 50 наук. праць з антропології, гігієни та фармакології.

Бен Метір (Ben Metir), укр. будів. колонія в Тунісі, заснована 1947 з прибуттям туди українців із Австрії й Німеччини (понад 300 осіб); збудована українцями під керівництвом інж. В. Петрачека збудовано селище і греблю; після закінчення гол. праці чл. колонії виїхали за океан в 1949—51 рр.

Беннедік (Bennedich) Карл (1880—1939), швед. історик, ред. і автор більшої частини праці «Карл XII на полі бою» (І—IV, 1918—19), де глибоко й об’єктивно дослідив на тлі політ, подій Сх. Европи відносини Карла XII з Мазепою.

Бенцалева Олена (*1901), опереткова і драматична акторка гал. театрів; ролі в «Гуцулка Ксеня» Барнича, «Фраскіта» Легара, «За двома зайцями» Старицького, «Молода кров» Винниченка.

Бенцаль Іванна, уроджена Білик (*1901), укр. гром. діячка в ЗДА, довголітній чл. Гол. Управи Союзу Українок Америки, гол. Жін. Секції при ЗУ АДК.

Бенцаль Микола (1891—1938), актор, організатор і режисер гал. театрів «Незалежний Театр» у Львові, Театр ім. Тобілевича та ін.; видатні ролі: Іван в «Суєті» Тобілевича, Хома в «Ой не ходи, Грицю» Старицького, Дорошенко в «Гетьман Дорошенко» Старицької-Черняхівської.

Бень Василь (†1941), пед. діяч у Львові, співр. «Шляху Виховання й Навчання» та «Методики й Шкільної Практики»; закатований большевиками.

Беоґрад, м. при впадінні р. Сави до Дунаю, столиця Сербії, з 1918 — Югославії; 388 000 меш. (1948); у 1920—30-их рр. укр. колонія з «Просвітою» й Укр. Громадою.

Бергоміт (V—6), с. на р. Серет на буковинському схилі Карпат, Вижницького р. Чернівецької обл. Деревообробна пром-сть.

Берґ Лев (1876—1950), визначний рос. географ, іхтіолог і зоолог, проф. Петербурзького Ун-ту, д. чл. Академії Наук СССР, із походження бесарабець; понад 600 праць; у «Природа СССР» (1937), «Географические зоны СССР» (1947—54) багато уваги присвячено й укр. землям; автор цінних праць про Басарабію: «Бессарабия. Страна — люди — хозяйство» (1918) і «Население Бессарабии, этнографический состав и численность» (1923).

Берґамот (Citrus bergamia), цитрусове всезелене дерево 3—5 м висоти з родини рутових; етеровий олій з квітів, плодів і молодого листя вживається в парфумерії. Від 19 в. культивується на чорноморському узбережжі.

Берда, р., що перетинає Приозівську височину й Приозівську низину і впадає до Озівського м., довж. — 85 км.

Бердичів (IV—9), м. обл. підпорядкування на р. Гнилоп'яті (притока Тетерева) в півн.-зах. частині Придніпровської височини; р. ц. Житомирської обл.

Бердичівський завод легкого машинобудування «Прогрес», завод, що виробляє устатковання для різних галузей харч. пром-сти України; особливе значення має випуск машин для цукроварень (ч. постійних робітників — бл. 850).

Бердо-Городище (V—6), найбільше підвищення (до 516 м) Покутсько-Бесарабської височини і цілої сх.-евр. рівнини між Карпатами й Уралом; лежить на пізн. від Чернівців.

Бердулян, кохітник, бердулець, рододендрон (Rhododendron), кущ із родини вересуватих, бл. 400 видів, кілька на Україні в Карпатах: Б. волохатий (Rh. hirsutum L.) — кущ до 1 м висоти, з волохатими листками й рожевим цвітом; Б. іржавий (Rh. ferrugineum L.) — із іржаво-рудим листям зі споду й буряково-червоним цвітом; Rh. Myrtifolium (Rh. Kotschyi). Із Б. тісно споріднена азалія понтійська або Б. жовтий (Azalea pontica L., або Rh. Flavum don.) — отруйний кущ із ланцетуватими листками і золотисто-жовтим пахучим цвітом. Б. росте островами на Поліссі Волинському; б. Томашгорода є заповідник азалії (див. ЕУ І, мал. 73). Б. часто плекають на городах під назвами рододендрон і альпійська рожа; городні схрещення цвітуть різними барвами.

Бердяїв Сергій (1860—1914), журналіст, співр. укр. і рос. часописів; поезії з народницькими мотивами друкував у львівській «Зорі», «Буковині» й київ. «Раді».

Бердянська коса (VII—17), піщана коса на півн. березі Озівського м. Довжина — 20 км.

Бердянське, давня назва м. Осипенко.

Бердянсько-Маріюпільська височина, див. Приозівська височина

Берегово (угор. Beregszαsz V—2), м. і р. ц. Закарп. обл., в Надтисянській низовині б. підніжжя острівних вулканічних гір. 19 000 меш. (1930 р.), з них 3 000 українців, решта угорці й жиди. Засноване в 11 в. саксонськими колоністами, лежить на угор. етногр. території (українці становили до війни в Берегівському пов. бл. 10%). За чехо-словацької влади осередок укр. культ, життя на півд. Закарпатті (укр. гімназія). Добування будів. матеріалів, мебльовий комбінат, виноробний завод. В р-ні виноградництво, в останні рр. культивують цитрусові, чай і насадження евкаліптів. В околицях Б. досліджені неолітичне селище, палеолітична стоянка на Малій Горі; там же дві староугор. могили 10 в. Більше інформації про історію, пам’ятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007

Бережани (IV—5), м. в долині Золотої Липи на гал. Поділлі; р. ц. Тернопільської обл. 12 000 меш. (1931). Невелика будівельна пром-сть (цегельні, вапнярка). Визначне торг. (вірменська колонія) і оборонне м. поч. 16 в. У другій пол. 19 в. місц. культ, осередок; укр. гімназія. За Австрії й Польщі осідок округового суду. Руїни замку, збудованого Сінявським 1554; поблизу гора Лисоня, відома боями Січових Стрільців 1915—16. Більше інформації про історію, пам’ятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007; карта міста

Бережанин Іван, див. Фоґорашій Іван.

Бережанська гімназія, заснована 1789 р. з нім. мовою викладання, з 1874 — поль., з 1905 укр. паралельні кляси. Б. г. відіграла помітну ролю в нац. відродженні Галичини, згуртувавши видатних педагогів (К. Лучаківський, О. Барвінський, Ю. Насальський, Б. Лепкий, С. Томашівський, І. Зілинський, А. і М. Крушельницькі та ін.) і випустивши в світ багато визначних укр. діячів. Жваву діяльність проявляв у Б. г. таємний учнівський гурток «Молода Україна», заснований 3. Кузелею 1900 р.

Бережанська (3) бриґада УГА, постала при реорганізації УГА в 1919 з групи «Наварія»; у складі 2 корпусу УГА облягала Львів із півд.; із 7 бриґадою прорив поль. фронту під Чортковом 8.6.1919, битва під Бережанами 18—22.6.1919, опісля на рос. фронті під Проскуровом, Старокостянтиновом, Коростенем; командували А. Вольф, С. Шухевич.

Бережанський Петро (17 в.), укр. співак, 1652 переселився з групою укр. співаків у Москву; був царським співаком і переписувачем, 1655 р. заарештований за спробу втечі з Москви.

Бережков Михайло (1850—1935), проф. Ніженського Іст.-Філол. Ін-ту, дослідник історії Ніжена; «А. Шафонский и его труд: Топографическое описание Черниговского наместничсства» (1911).

Бережницьхий Богдан (*1886), нар. у Галичині, віольончеліст «Фольксопери» у Відні, чл. квартету Г. Готтесмана; у 20-их рр. концертова подорож із В. Барвінсь» ким по УССР.

Бережницький Теофіл (1836—95), суддя, гром. діяч, посол до гал. сойму і чл. Крайового Виділу, один із засновників «Дністра».

Береза (Betula), листяне дерево

Береза Василь (1754—1835), маляр з Бережанщини, вчився у Римі; жанрові та рел. образки й портрети.

Береза Картузька (1—5), м. над Ясьолдою на півн.-зах. Поліссі.

Березанський лиман (VII—12), на півн. березі Чорного м. Довж. — 26 км, щир. — пересічно 2 км. У Б. л. впадає р. Березань (довж. — 64 км), що влітку висихає.

Березань (VII—12), о. проти лиману Дніпра й Бога, де була найдавніша на півд. Україні грецька (йонська) оселя (поч. 7—5 в. до Хр.; досліди Е. Штерна, М. Болтенка та Г. Скадовського). Раннє слов. селище відкрив тут М. Болтенко (1946).

Березань (III—12), с., кол. м-ко, на лівобережній Київщині; р. ц. Київ. области.

Берездів (III—8), м-ко на р. Корчик (притока Случі) на півд.-сх. Волині; р. ц. Хмельницької обл.

Берездівці (IV—5), кол. м-ко, нині с. на півд.-зах. Опіллі, Ходорівського р-ну Дрогобицької обл.

Березинський Олександр, сов. діяч в УССР, родом з Галичини, гол. редактор в-ва «Рух» у Харкові, згодом ред. «Укр. Рад. Енциклопедії»; засланий в 1930-их рр.

Березинський Юрій (1912—32), бойовик УВО, виконавець атентату на поль. комісара поліції Е. Чеховського; загинув у бойовій акції в Городку Ягайлонськім.

Березів (Brzozσw) (IV—3), пов. м. в півд.-сх. Польщі на підгір’ї Низького Бескиду. 1939 в Березівському пов. було 13 000 українців (15% усього населення), в тому числі 6 000 в сх. частині над Сяном на укр. етногр. території, 7000 — на етногр. островах. 1945 укр. населення вивезене.

Березівка (VI—11), с. м. т. на р. Тилигул; р. ц. Одеської обл. 10 000 меш. (1932).

Березівка (IV—17), с. м. т. Харківського р., 15 км від Харкова; більшість населення працює в Харкові.

«Березіль», модерний укр. театр

Березна (II—12), с. м. т. і р. ц. Чернігівської обл., на схід від Чернігова. 11 000 меш. (1932). До першої світової війни осередок шевського кустарного промислу (бл. 1000 шевців), цегельня. Вперше згадується в пол.12 в.

Березне (III—7), м-ко над р. Случ на Волинському Поліссі; р. ц. Рівенської обл. 1931 р. — 5 500 меш.

Березвювате (VI—13), с. на р. Висунь (притока Інгульця); р. ц. Миколаївської обл.

Березовиця, с. б. Тернополя на гал. Поділлі; цукроварня, заснована 1938 як акційна спілка; акціонерами були на 40% укр. селяни, організовані Т-вом «Сіль. Господар» у Львові.

Березовський Амвросій (*1875), гром. і пед. діяч у Галичині, довголітній учитель і дир. єдиної укр. торг. школи Т-ва «Просвіта» у Львові, провадив освідомну працю серед львівського міщанства; гол. Орг-ції Українців м. Львова, діяч Трудової Партії, згодом УНДО; засланий большевиками 1941 р.

Березовський Кость Арпад (1914—41?), чл. ОУН, засуджений поль. судом, звільнений 1939 під час розвалу Польщі; під сов. окупацією організував протибольш. резистанс, за що засуджений на смерть.

Березовський Максим (1745—77), видатний композитор

Березький комітат (Bereg), кол. комітат в Угорщині на території сер. Закарпаття; 1910 р. мав 3 800 км2 і 237 000 меш., з них 101 000 українців; 1918 частина Б. к. залишилася в Угорщині, а більша, півн. — припала Чехо-Словаччині; кол. центр — Берегів.

Берека (Sorbus torminalis Crantz), дерево 15—20 м висоти з родини трояндуватих; росте зрідка в лісах Поділля, Криму й Кавказу; дає добрий столярський матеріял.

Берека, права притока Дінця, до якого впадає вище Ізюма, довж. — 90 км.

Берендеї, берендичі, берендії, кочові племена тюркського походження (або іранського — питання не цілком з’ясоване); поряд із торками й ін. племенами згадуються в староукр. літописах під назвою «чорних клобуків»; з кін. 11 в. Б. за згодою укр. князів осіли на Київщині (переважно в Пороссі) з обов’язком брати участь у походах; після тат. навали асимілювалися.

Беренштам Вільям (1839—1904), педагог і гром. діяч, чл. київ. «Громади», співр. «Киевского Телеграфа», «Киевской Старины», в якій умістив працю про Шевченка, спогади про Костомарова й ін.

Беренштам-Кістяківська Марія, дружина Богдана Кістяківського, укр. гром. і політ, діячка 1880—90-их рр. у Києві й Петербурзі; провадила нац.-осв. працю серед селян; співр. ж. «Киевская Старина», залишила спогади.

Берест (Ulmus campestris L., U. glabra Mill.), дерево з родини ільмових, з характеристичним крилатим насінням, до 30 м висоти. Росте по низинних лісах Півд. і Сер. Европи, поширений на Україні. Деревина Б. тривка, елястична, жовтаво-брунатного кольору, вживається у возівництві, токарстві, для вироблення муз. інструментів, фанери тощо. Б. насаджується часто в парках.

Берестейська земля, територія між Бугом, Прип’яттю, Ясьолдою та Нарвою, гол. міста: Берестя, Кобрин і Кам’янець; 1087—1157 належала до Турово-Пинського, згодом до Волинського князівства; після 1320 Берестейщина відійшла до Литви, 1569—1795 — Берестейсько-Литовське воєводство (див. ЕУ І, карти, стор. 416, 448).

Берестейська область, обл. у межах Білоруської ССР з містами Берестя і Пинське, 32 000 км2; півд.-зах. і півд. частини Б. о. входять до складу укр. етногр. території (понад 20 000 км2).

Берестейська унія, церк.-іст. подія (1596)

Берестейський мир, був укладений 9.2.1918 між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією.

Берестейський собор, див. Берестейська Унія.

Берестечко (III—6), м. над р. Стиром в улоговині гор. Стира на півд. Волині, 6300 меш. (1931); р. ц. Волинської. обл. В р-ні торфова пром-сть. В червні 1651 битва укр. військ Богдана Хмельницького і татар із поль. армією. Після перших успіхів укр. військ. у вирішальний момент (20.6) татари відступили, і хан підступно захопив і вивіз із собою Хмельницького, що намагався завернути татар. Після 10-денної оборони оточеного поляками коз. війська, Богунові вдалося вночі проти 30.6 у важкому бою вивести через болота основні укр. сили з більшою частиною артилерії, але решта козаків була розгромлена. Біля міста козацькі могили з 1651 р. і церква-пам'ятник св. Миколая. В 1943—46 рр. бої УПА проти німців і большевиків. Більше інформації про історію, пам’ятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007

Берестя (І—4), офіц. Брест, м. на правому березі Бугу

Берестянка (Erithacus rubecula L.), птах із родини дроздів, споріднений із солов'єм; живе на Україні, особливо в березових лісах.

Беретті Вікентій (1781—1842), архітект із Петербургу, акад., автор проектів Київ. Ун-ту (1837—42) й Ін-ту Благородних Дівиць у Києві; брав участь у плянуванні центр, частини Києва.

Берил, мінерал; безводний силікат глиново-бериловий. Одна з відмін Б. — прозорі аквамарини виступають у пегматитових жилах та серед гранітів на Волині і є дорогоцінним камінням. Непрозорі відміни — головна руда металю берилію.

Беринда Памва (†1632), визначний укр. лексикограф.

Берислав (VII—14), м. і пароплавна пристань на правому березі Дніпра; р. ц. Херсонської обл. 10 500 меш. (1932). На поч. 15 в. тут була лит. митниця (Витовтова Митниця); у пол. 15 в. на цьому місці татари збудували фортецю Кізі-Кермен, що замикала запорожцям Дніпровий шлях і обороняла Крим. Після опанування Росією (кін. 18 в.) назва — Б. Жвава торгівля з Кримом.

Берізка польова (Convulvus arvaensis L.), рослина з родини берізкуватих; шкідливий бур’ян, що нищить посіви (зменшує урожайність на 30—50%), росте по облогах, балках, насипах тощо.

Беріссо (Berisso), м. в Арґентіні, в провінції Буенос Айрес; мешкає бл. 5 000 українців; монастир і новіціят сс. Василіянок з нар. школою і дитячим садком.

Беркос Михайло (1861—1919), укр. маляр-пейзажист, вчився в Петербурзькій Академії Мистецтв, з кін. 1890-их рр. жив у Харкові, викладав у Художній Школі, діяльний чл. Архітектурно-Мист. Гуртка; «Вулиця в Умані», «Маки цвітуть» та багато ін. творів, перев. присвячених укр. природі.

Беркут, див. Орел.

«Беркут», укр. спорт, т-во у Перемишлі, засноване 1922 р.; мало 10 секцій, з них найактивнішу легкоатлетичну (1925—32 багато зах.-укр. рекордів).

Беркут Леонід (*1879), історик, проф. Київ. ІНО, наук. співр. УАН; розвідки з середньовічної історії Европи; «Етюди з джерелознавства середньої історії» (ЗІФВ УАН, 1928).

Беркути, назва підстаршинської школи УПА в Карпатах (1944—45).

Берлад (VII—8), м. в півд. Молдавії в Румунії (Barlad) над р. Берладом. 24 000 меш. (1948); У 12 в. столиця Берладського князівства (кн. Іван Ростиславич Берладник).

Берладники, промисловці-здобичники на дол. Дунаї в 12 в.

Берлін, столиця Пруссії і до 1945 р. всієї Німеччини

Берлінський Максим (1764—1848), вчитель і дир. київ. гімназії, піонер укр. археології, реєстрував і описував археологічні знахідки в Києві, автор праць: «Историческое описание Малороссии и г. Киева», «Краткое описание города Киева» (1820), «О Десятинной церкви» та ін.

Берло, укр. рід, походить від реєстрового козака Олександра Б. (1649); Іван Б. полк. (1669); ін. Іван Б. — переяславський полковий суддя (1706—11); Андрій, в ченцях Арсеній (†1744), проф. Київ. Академії, єпископ, засновник Переяславської колегії (1738); з недавніх часів — Ганна Б., наук. і пед. діячка.

Берло Арсеній (†1744), правос. церк. діяч коз. роду; 1717 — архидиякон київ. митрополита, згодом архимандрит у Києві, 1722 призначений на еп. могилівського, однак не дістав затвердження від короля Авґуста; з 1733 — єп. переяславський; заснував 1738 колегію, перетворену на духовну семінарію, що 1862 була переведена з Переяслава до Полтави.

Берло Ганна (1859—1942), історик, пед. діячка в Києві, зв’язана із Старою Громадою; чл. Укр. Наук. Т-ва в Києві (з 1908), з 1918 наук. співр. ВУАН; авторка розвідки «Арсений Берло, епископ переяславский й бориспольский» («Чтения в Историческом Обществе Нестора-Летописца») та ряду наук. статтей і спогадів.

Берн (Bern), столиця Швайцарії, 140 000 меш. (1950); в 1918—26 осідок очоленої Євменом Лукасевичем Дипломатичної Місії УНР з пресовим бюром при ній; в той період у Б. існувала невелика укр. колонія.

Бернабеї (Bernabei) Джільберто (*1905), визначний італ. публіцист, керівник закордонного радіомовлення при Президії Ради Міністрів; чл. Управи Т-ва Італ.-Укр. Приязні.

Бернардини, францісканські монахи, стислішої обсервації, названі в Польщі від першої церкви св. Бернарда в Кракові (1453). Інші вітки називаються франціскани (конвентуали) та капуцини. Мали монастирі на укр. землях в Луцькому, Дубні, Пинську, Житомирі (1764), Янові, Ярмолинцях, Львові (1460), Сокалі, Збаражі, Бережанах, Кристинополі, Ряшеві, Лежайську й ін. Найпоширеніший на укр. землях латинський орден.

Бернардинки, орден лат. обряду. Мали поль. монастирі в Галичині, скасовані Австрією.

Бернарді, архітект італ. походження, 1744—62 працював при будівництві Святоюрського собору у Львові.

Бернацький Віктор, сучасний фізик, 1923—32 проф. фізики в Кам’янецькому Ін-ті Нар. Освіти, з 1933 наук. співр. Ін-ту Фізики АН СССР; праці: «Вплив термічної обробки при виготовленні купроксних випростувачів на їх електричні характеристики», «Явище пробою в купроксних випростувачах» й ін.

Берндт Оттомар (*1896), композитор в УССР, з походження німець; фортепіянові твори в 1930-их рр., для скрипки, віольончелі; оброблення укр. нар. пісень.

Бернекер Еріх (1874—1937), нім. славіст, представник молодограматичної школи, проф. ун-ту в Мюнхені. Для укр. мовознавства мас значення праця Б. “Die Wortrolge in den slavischcn Sprachen”, 1900, де вивчається також матсріял давньоукр. книжної мови і мови укр. фолкльору, а гол. його “Slavisches etymologisches Wφrterbuch”, 1908—13. Список праць Б. в “Zeitschrift fur slavische Philologie” XIV.

Бернштейн Натан (1836—91), лікар і гром. діяч, жид. походження. 1866—81 доц. Одеського Ун-ту, один з керівників Одеського Т-ва Лікарів, автор численних наук. праць, зокрема підручника з часткової фізіології.

Бернштейн Сергій (*1880), математик, жид. походження, проф. Харківського Ун-ту, засновник Укр. Ін-ту Математичних Наук у Харкові і його дир. в 1930—33 рр., д. чл. АН С. Вернштейн УРСР та АН СССР; понад 250 праць укр., франц., рос., нім. мовами; десятки кращих професорів математики на Україні є учнями Б.; працював над диференціяльними рівняннями з частинними похідними еліптичного типу, теорією найкращого наближення функцій і теорією імовірностей; найвідоміший твір «Теория вероятностей» (1946).

Бертельо (Berthelot) Анрі (1861—1931), франц. ген., 1917—18 шеф. франц. військ. місії в Румунії, домагався участи України в війні Антанти проти німців, впливав на призначення ген. Табуї високим комісаром і на політику Франції супроти України до Берестейського миру.

Бертьє-Деляґард Олександр (1842—1920), інж., археолог, нумізмат, родом із Таврії, будував портові споруди в Одесі, Ялті й Теодосії; досліджував пам’ятки грец. і старохрист. мистецтва Криму, зокрема Херсонесу; чл. Одеського Археологічного Т-ва.

Берхтесґаден (Berchtesgaden), курортне м-ко в Баварських Альпах з 6000 меш.; у 1946—51 — укр. табір УНРРА-ІРО «Орлик» із бл. 2500 мені.: гімназія, чоловічий хор «Трембіта», ред. літ.-гром. журн. «Орлик».

Бершадський Сергій (1850—96), правник і історик укр. походження, проф. Петербурзького Ун-ту; праці про жидів у литовсько-руській державі («Русско-еврейский архив. Документы и материалы для истории евреев в России», 1882), про Литовський статут («Литовский Статут и польские конституции» 1893); співр. ж. «Киевская Старина».

Бершадський Юліян (*1869), маляр-реаліст, студіював в Одесі й Петербурзі (учень Рєпіна), в 1907—28 викладав в організованій ним студії в Одесі, проф. Художнього Ін-ту; портретист і майстер жанру.

Бершадь (V—10), с. м. т. на р. Бершадці (права притока Бога) на півд.-сх. Поділлі; р. ц. Вінницької обл. У 1933 — 9 000 меш. Харчова, цукрова пром-сть, фабрика меблів.

«Бескид», тижневик у Перемишлі, виходив 1928—33 як офіціоз дієцезії.

Бескид Антін (1855—1933), адвокат, політ, діяч на Закарпатті; 1910—18 посол до угор. парляменту, 1919 організатор Пряшівської Нар. Ради і гол. Руської Центр. Ради в Ужгороді; чл. чехо-словацької делегації на мирових переговорах у Парижі; губернатор Підкарп. Руси 1923—33; в культ, житті підтримував русофільську орієнтацію.

Бескиди, назва зовн. пасма Карпат, збудованого з флішу, себто крейдяних і третинних пісковиків і лупаків (Карпати). На укр. етногр. території Б. діляться на Зах. Б. — по р. Білу й Топлю на сх., Низький Б. — по Ославу й Ляборець, Середній Б. — по лінію Борислав-Турка — провал Сянки і р. Уж, Високий Б. — по р. Мізунку, Ґорґани — по р. Прут і Гуцульський Б. Високий Б. і Ґорґани відділені від Полонинського Б. Середньо-карп. влоговиною. Більше інформації про історію, пам’ятники, транспорт, готелі, ресторани регіону див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007

Бескровний Олександр (*1893), рос. лінґвіст укр. походження. В роки посиленої боротьби з укр. «націоналізмом» 1933—39 працював в Ін-ті Мовознавства УАН і викладав «нове вчення про мову» (Н. Марра) в Київ. Ун-ті. Праці з методології мовознавства й іст. морфології в дусі марризму і описи укр. говірок Слобожанщини й Вороніжчини. Б. намагався заперечити характеристику півн.-укр. дифтонгів, дану Ганцовим.

Бессер Вілібальд (1784—1842), нім. походження, ботанік, дир. Ботанічного Саду Крем’янецького Ліцею, перший проф. ботаніки Київ. Ун-ту, для якого зібрав цінний гербарій і бібліотеку; автор праць про фльору правобережних губерній України.

Бесси, тракійське плем’я, що переселилося в 1 в. до Хр. з Родопських гір на півн. від Дунаю і осіло в півд. Басарабії, т. зв. «ґетській пустелі».

Бестужев-Рюмін Михайло (1803—26), декабрист, підпоручник Полтавського полку; активний чл. Півд. Т-ва, провадив переговори з поль. таємним т-вом; при участі Б.-Р. т-во З’єднаних Слов’ян скоординувало свою діяльність із Півд. Т-вом; учасник повстання Чернігівського полку, скараний на смерть.

Бетлен (Bethlen) Ґабор (1580—1629), 1613 семигородський кн., 1620—21 угор. король, брав участь у 30-літній війні на боці протестантської ліґи; провадив переговори з козаками, скеровані проти Польщі.

Бец Володимир (1834—94), видатний укр. лікар-анатом

Бецький Іван (1818—90), закінчив Харківський Ун-т, належав до гуртка романтиків, 1843—44 видавав у Харкові літ. зб. «Молодик».

Бєлінський Віссаріон (1811—48), провідний рос. критик і публіцист, дем. ідеолог єдиної Росії, відомий виступами проти укр. мови і літератури, зокрема гострими вихватками проти Шевченка.

Бєлоусов Іван (1863—1930), рос. поет і ред.-видавець; переклав і популяризував Шевченкові твори «Переводьі из Т. Шевченко» (Москва 1919).

Бєля Михайло (*1877), в ЗДА з 1902 р.; укр. культ, діяч і автор оп., друкованих у «Свободі» в 1905—10 рр.

Бєляєв Іван (1810—73), рос. історик права, слов’янофіл, проф. Московського Ун-ту, досліджував суспільні відносини княжої доби: «Крестьяне на Руси» (1859) та ряд ін. праць з історії права, побуту, господарства й техніки старої Руси.

Бєлянкін Федір (*1891), інж., працює в ділянці інженерних конструкцій, д. чл. АН УРСР; праці: «Длительное сопротивление дерева» (1934), «Механічні характеристики деревини дуба й сосни» (1939) та ін.

Бєльовський (Belowski) Авґуст (1806— 76), поль. історик і поет, дир. львівського «Оссолінеум»; переклав віршем «Слово о полку Ігореві».

Бєльський (Bielski) Єжи (1900—54), літ. псевд. Антонія Хшонщевського; поль. публіцист, родом із України; знавець проблем Сх. Европи, в статтях у поль. і укр. пресі беззастережно визнавав право укр. народу на суверенну державу; до війни політ. ред. телеграфного Агентства «Експрес» у Варшаві, по війні жив на еміґрації.

Бєльський (Bielski) Мартин (1495—1575), поль. хроніст, автор праці “Kronika polska Marcina Bielskiego” виданої з доповненнями його сином Йоахімом (1540—99). Хроніка Б. — важливе джерело відомостей про поч. козаччини; на неї часто посилалися укр. письменники 17—18 вв.

Беняш (Bieniasz) Францішек (1842—98), гал.-поль. геолог, дослідник геології гал. Поділля, зокрема автор 8 геологічних карт Поділля 1 : 75 000.

Бєрнацький-Костек (Biernacki-Kostek) Януш, полк. поль. армії, 1930 начальник військ, в’язниці в Бересті, де він знущався з арештованих опозиційних, у тому числі укр. послів; згодом як поль. воєвода перебрав нагляд над концтабором у Березі Картузькій, спричинивши там загострення режиму. Під час нім.-поль. війни 1939 — цивільний комісар при командуванні поль. армії, його накази призвели до численних погромів українців.

Б’єрнсон (Bjornson) Б’єрнстьєрне (1832— 1910), норвезький письменник, автор новель, романів і драм, що принесли йому світову славу; публіцист і політ. діяч, борець за самостійність Норвегії; рішуче виступав (у ж. “Ruthenische Revue”) проти заборони укр. мови в Рос. імперії і проти закону Аппоньї (1907) в Угорщині, що мав на меті знищити укр. школи на Закарпатті.

Бєхтєрєв Володимир (1857—1927), визначний рос. психіятр і невролог; д. чл. НТШ.

Бєщади, поль. назва Високого г Середнього Бескиду.

Бибельський апостол, фраґмент Апостола (36 аркушів), знайдений у с. Библо б. Перемишля і, ймовірно, там же переписаний у кін. 13 — на поч. 14 в. з ц.-слов. тексту, з багатьма особливостями півд.-зах. укр. говірок того часу в мові. Досліджений і опублікований Копком У “Denkschriften der Wiener Akademie, Phil.-hist. Klasse”, LV.

Бизанцій Юрій Генадій, єп. титулярний севастійський і мукачівський (1716— 33), добився рівноправности свого духовенства з духовенством лат. обряду; провів реорганізацію церк. та культ, життя на Карп. Україні; 1727 видав у Тернаві «Краткое припадкова моральныхъ, или нравныхъ собраніє».

Бик, права притока Дністра на Бесарабській височині, довж. — 130 км.

Биківка (III—8), с. м. т. на сх. Волині, Довбишівського р. Житомирської обл. Гута.

Биковський Лев (*1895), книгознавець, бібліограф, родом з Київщини, працював у Києві, на еміґрації (з 1921) в Чехо-Словаччині й Польщі, тепер у ЗДА; автор численних праць із книгознавства, бібліотекознавства тощо, між ними: «Укр. книгознавство» (1922), «Нац. Бібліотека Укр. Держави» (1923), «Бібліотечна справа в Чехо-Словаччині» (1928) та ін.

Биковський Михайло, укр. співак, прибув з групою київ. співаків 1652 у Москву на запрошення царя; був також переписувачем нот.

Билини, епічні пісні княжої доби

Бируля А., сучасний інж. автомобільного транспорту, проф. Харківського Автодорожнього Ін-ту (з 1930-их рр.); праці з проектування й експлуатації автошляхів, водостійкости ґрунтів укр. шляхів, дослідження місц. матеріялів та ін.

Бирюч, давня назва м. Будьонного.

Бирючий острів (VII—16), о. у півн.-зах. частині Озівського м. Разом з Косою Федотова відокремлює Утлюцький лиман від моря. Найбільша довж. — 24 км, шир. — 5 км; Б. о. — держ. заповідник для охорони водяних птахів.

Бирючина (Ligustrum vulgare L.), кущувата рослина 2—3 м висоти з родини маслинових, споріднена з оливкою. Часто Б. садять як живопліт, ягоди використовують для фарбування тканин, тверде дерево вживається на шевські цвяхи та в токарстві.

Бистриця, права притока Дністра (довж. — 110 км, сточище — 2 100 км2), утворена з двох рік: Б. Надвірнянської (Золотої) і Б. Солотвинської (Чорної), що з’єднуються б. Станиславова; пливуть в Ґорґанах, далі на Підкарпатті.

Бистриця Золота, права притока Серета, гірська р., довж. — 180 км, пливе на території Румунії. Джерельна частина її сточища заселена українцями.

Бистриця Самбірська, права притока гор. Дністра, довж. — 60 км, пливе в Високому Бескиді й на Підкарпатті.

Битинський Микола (*1893), псевд. М. Оверкович, мистецтвознавець, маляр, геральдист і поет з Подільщини; працює на еміграції спершу в Празі, нині в Канаді; твори з іконографії та укр. геральдики (м. ін. військ. Хрест С. Петлюри 1932); зб. поезій «В громі і бурі» (1923), баляда «Сузір’я лицарів» (1936).

Биті шляхи, див. Шляхи.

Битюг, кінь важкої породи з Вороніжчини, див. Конярство.

Битюг, ліва притока Дону на Вороніжчині, довж. — 352 км, сточище — 9 100 км2. Лише нижня частина біля гирла лежить на укр. етногр. території.

Битьків (V—5), с. м. т. Надвірнянського р-ну Станиславівської обл. в півн.-сх. частині Ґорґанів (Карпати). Копальні нафти (глибина залягання до 1300 м), земний газ. Видобуток нафти від кін. 19 в., найвищий рівень продукції — 1925. Продукцією нафти в укр. Карпатах Б. займає друге місце після Борислава.

Бих Микола (*1888), адвокат і політ. діяч в Станиславові, чл. ЦК УНДО; вивезений большевиками 1939 р.

Бич Лука (1875—1944), правник і економіст, кубанський політ, діяч; 1917—20 чл. Кубанських Рад, перший прем’ер-міністер, гол. Законодавчої Ради й делегації на паризьку мирову конференцію. На еміграції доц., пізніше проф. екон. фак. Укр. Госп. Академії в Подєбрадах, автор наук. ст., зокрема з банківництва, місцевого самоуправління та господарства та ін., і кількох підручників для Укр. Госп. Академії та УТГІ.

Бичинськмй Зиновій (1880—1946), засновник укр. євангелицького руху в ЗДА, куди прибув 1904 р.; ред. пресвітеріянського місячника «Союз» 1912—15, потім ред. «Ранку» — органу укр. пресвітеріянської церкви в Канаді.

Бички (Gobiidae), важливі пром. риби Чорного й Озівського морів; деякі види Б. водяться лише в цих морях і їх басейнах. Найважливіші види: Б. — губань (Neogobius melanostomus Pall.) — 80— 90% у вилові всіх Б., Б. — бабка (Neogobius fluviatilis Pall.), Б. бентофілоїдний (Benthophiloides brauneri Bell-Il.), Б. — жаба (Mesogobius batrachocephalus Pall.). Деякі Б. входять і в річки басейну Чорного й Озівського морів.

Бичко Валентин (*1912), дитячий письм. в УССР, перев. поезії: зб. «Сонце зустрічаю» й ін.

Бичков Афанасій (1818—99), рос. історик літератури, дир. Публічної бібліотеки в Петербурзі, чл. рос. Академії Наук; видав багато пам’яток староруської письменности, м. ін. 6 томів «Полного собрания русских летописей», «Лаврентьевскую летопись» та ін.

Бишевська Олександра (*1907), оперова співачка — драматичне сопрано; закінчила Київ. Консерваторію; провідна артистка Київ. Театру Опери (1929— 33); Мирослава в «Золотому обручі», Ядвіґа в «Кармелюку», «Тоска», «Аїда» та ін. З 1934 р. в Московському Вольшому Театрі.

Бишів (III—10), с. на Придніпровській височині, р. ц. Київ. обл.

Бишковський Степан, знавець церк. співу й друкарства; працював у московській друкарні, 1772 видав церк. нотні зб. у Москві, написав також «Нотную с краткими примерами грамматику».

Бишовський, композитор 17 в., твори у багатоголосному, «партесному», стилі: «Служба Божа», «Канон» й ін.

Біб (Vicia Faba), однорічна рослина з підродини метеликоцвітних з дуже поживним, багатим на білок зерном; городні боби (V. F. major) йдуть на харчування, бобик або кінський біб (V. F. minor) на корм тваринам. Кінський Б., високоврожайний (до 60 центнерів з 1 га), найпоширеніший на Правобережжі, менше на Лівобережному Поліссі; заг. посівна площа його бл, 2—3 000 га.

Біберович Володислав (*1889), співр. тижневика «Канадійський Українець», ред. концерну Національна Преса (1929—32) в Вінніпеґу, видавець англ. місячника «Новоканадієць», ред. тижневика «Наша Мета» (1949—51) в Торонто.

Біберович Іван (1854—1920), гал. актор, перев. на драматичних і героїчних ролях, 1881—93 керівник театру «Руська Бесіда», запровадив у репертуар чимало перекладних п’єс зах.-евр. авторів.

Біберович Іванна (1861—1937), уроджена Коралевич, театральне ім’я Ляновська, гал. акторка, дружина І. Біберовича, на сцені з 1876 в театрі «Руської Бесіди», виступала в героїчних і ліричних ролях.

Біберович Ярослав (†1948), інж.-сапер, отаман УГА, військ, представник УНР і згодом дипломатичний представник ЗУНР в Угорщині; посол ЗУНР у Відні, де й помер.

Біберштайн Маршаль (1768—1826), ботанік-систематик, мандрівник, с.-г. діяч, пов’язаний із Харківським Ун-том, дослідник рослинности Кавказу і Криму (“Flora taurico-caucasica” 1808—19).

Бібіков Дмитро (1792—1870), рос. держ. діяч на Україні, київ., подільський і волинський ген.-губернатор 1837—52; провадив політику русифікації, ширив рос. школи, обмежував привілеї поль. землевласників, конфіскував маєтки кат. духівництва, 1846—47 завів «інвентарі», що нормували повинності селян; заснував Центр. Архів Давніх Актів у Києві.

Біблеїзми, слова, вирази й синтаксичні конструкції, взяті з Біблії.

Біблійні товариства, постали для поширення Св. Письма (Біблії), перев. серед протестантів, що прийняли його як одиноке джерело віри. Перше Б. т. виникло в Галле (в Німеччині). Найбільші нині: Брітанське Б. т. (з 1802) з бл. 1500 філіялів і Американське Б. т. з понад 1000 філіялів. Вони поширюють Св. Письмо 200 мовами, в тому числі й укр., в перекладах П. Куліша, І. Левицького та І. Пулюя, а також І. Огієнка.

Бібліографічна Комісія НТШ, див. Наукове Т-во ім. Шевченка.

Бібліографічна Комісія УАН, див. УАН.

Бібліографія на Україні, див. ЕУ І, стор. 966.

«Бібліологічні Вісті», квартальник Укр. Наук. Ін-ту Книгознавства, за ред. Ю. Меженка, виходив у Києві 1923—30.

Бібліотека Академії Наук УРСР, див Державна Публічна Бібліотека УРСР.

Бібліотека Альфонсіяна (Bibliotheca Alfonsiana), осередок руху і вид. центр оо. Редемптористів у Лювені (Бельгія), вид. м. ін. укр. місячник «Голос Христа Чоловіколюбця» (1946, ред. о. М. Германюк, потім о. Б. Курилас і С. Божик) і кн. рел. змісту укр., голл. і франц. мовами.

«Бібліотека для молодежи, селян і міщанства», місячник, вид. Т-ва «Руська Бесіда» в Чернівцях (1885—94), з 1895 п. н. «Ластівка»; ред. Ом. Попович, співр. Ю. Федькович. Вийшло 120 ч.

«Бібліотека для молоді», в-во Руського Т-ва Пед., засноване 1886 р. у Львові; видавало кн. белетристичного і наук.-популярного змісту (до 1906 р. — 118 випусків).

«Бібліотека для рускои молодежы», серія популярних брошур, написаних т. зв. «язичіем»; виходила в Коломиї (1894— 1913); видавав Юліян Насальський.

«Бібліотека Добрих Книжок», в-во і книгарня оо. Василіян у Мондері (Алта) в Канаді, заснована 1934, у 1951 відділ створено у Торонто; видає двотижневик «Світло», календарі, «Самоосвітні листки» (до 1950 р. — 11) і рел. літературу.

Бібліотека ім. С. Петлюри в Парижі, організована 1929, на 1940 мала бл. 15 000 книжок, багато комплектів преси та музей С. Петлюри. 1940 німці розграбували й знищили бібліотеку, що стала відновлюватися з 1946; 1954 вона має понад 3 000 книжок; архівні й музейні матеріяли ще не впорядковані.

«Бібліотека Козака», в-во популярних брошур Армій УНР і УГА на постоях в 1919—20 рр.

Бібліотека Наукового Т-ва ім. Шевченка у Львові

Бібліотеки на Україні

«Бібліотечний Журнал», вид. Всенародної Бібліотеки України в Києві (1925—27).

«Бібліотечний збірник», неперіодичне вид. Всенародної Бібліотеки України при УАН; виходив у Києві в 1926—27 рр. при участі Д. Балики, М. Годкевича, Г. Житецького, С. Маслова, М. Сагарди, М. Ясинського та ін.

Бібліотечні технікуми, середні навчальні заклади на базі семирічки з трирічним курсом навчання, що існували на Україні в сер. 30-их рр. і готували бібліотекарів переважно для сіль. бібліотек; тепер бібліотечні відділи при технікумах політосвіти (16 по УССР).

Біблія, див. Святе Письмо.

Бібник трилисник (Menyanthes trifoliata), болотяна рослина до 0,5 м вис. з родини тирличевих; вживається як лік проти гарячки, недокрів’я, поганого травлення та ін.

Бібрка (IV—5), м. на гал. Поділлі (Опілля); р. ц. Львівської обл. 4500 меш. (1931). За Австрії й Польщі пов. центр.

Бібрка, лівобічна (подільська) притока Дністра.

Бігарій Емануїл (1854—1934), прелат, один із визначних укр. гром. діячів Закарпаття, гол. й засновник «Просвіти» у Пряшеві.

Бігдай Яким (1850 — поч. 1900-их рр.), укр. кубанський діяч, збирач пісень кубанських козаків («Песни кубанских казаков», 1897, — 556 пісень укр. і рос. мовами)

Бігун Микола (*1901), з 1921 чл. УВО, бойовий референт обл. Стрий, учасник численних бойових акцій, в’язень поль. і нім. тюрем та концтаборів, у 1941—44 — чл. КЕ ОУН на ЗУЗ; тепер в ЗДА.

Бідерман (Biderman) Герман Ігнатій (1831—92), австр. історик, досліджував нац. проблеми австро-угор. імперії, м. ін. і укр. справи; високо цінив культ.-творчі потенції укр. народу. Праці: “Die ungarischen Ruthenen, ihr Wohngebiet und Geschichte” (1862—67), “Die Bukowina unter φsterreichischer Verwaltung” (1876).

Бідло (Bidlo) Ярослав (1868—1937), чеський історик, слов’янознавець і візантист, проф. Карлового Ун-ту в Празі, д. чл. НТШ.

Біднов Василь (1874—1935), історик церкви

Біднова Любов, уроджена Жигмайло (*1876), дружина проф. В. Біднова, гром. діячка і журналістка на Катеринославщині; підсудна в процесі Спілки Визволення України.

Бізанц Альфред (*1890), підполк. УГА і Армії УНР

Бізюкове городище у дол. Наддністров’ї, антське поселення міськ. типу з міцними мурами й ровами та кам’яними вежами.

Бійськ, м. над р. Бія (притокою Обі) в півд.-зах. Сибірі, в Алтайському краї, 1939 — 80000 меш.; в околиці є укр. поселення.

Біла, права притока Дунайцю (притока Висли), у гор. частині пливе по зах. Лемківщині (Низький Бескид).

Біла, ліва притока Кубані, довж. — 229 км, сточище — 6 200 км2. У гор. частині пливе лісистими горами, у дол. — Кубанським степовим низом.

Біла (І—4), пов. місто над р. Красною на півд. Підляшші в Люблинському воєводстві в Польщі

Біла Вежа (Саркел) б. станиці Цимлянської на дол. Доні, город збудований 834 р. візант. інж. для хозарів, заселений слов’янами після завоювання Святославом 965; в 11 в.—торг.-пром. центр і важливий культ, форпост Київ. Руси в степах Подоння; 1117р. укр. населення покинуло його під натиском половців; розкопи М. Артамонова 1940-их рр. на місці городища (цегляна архітектура) та слов’янських хозарських могильників.

Біла Глина (VII—21), с. на Кубанському низу; р. ц. Краснодарського краю.

Біла Калитва, р., лівобічна притока р. Дінця; довж. 246 км.

Біла Криниця (III—10), с. м. т. на р. Тетереві на півн.-сх. Волині, Радомиського р-ну Житомирської обл. Відпочинкова оселя в лісах.

Біла Церква (IV—11), м. над р. Россю на Придніпровській височині; р. ц. Київ. обл.

Білавинська вежа, в с. Білавино б. Холма, над р. Угоркою, 12 в.; рідка пам’ятка оборонних будов старокняжої України; у 1885 мала 13 м висоти; рештки вікон та ін. вказують на романський стиль і гостролучні форми; до другої світової війни зберігалася кам’яна вежа.

Біланюк Петро (*1894), педагог (географ і біолог), працював у Галичині; автор низки наук.-популярних розвідок і ст. на пед. теми; нині в ЗДА.

Білас Василь (1911—32), торг. помічник, бойовик УВО й ОУН, відомий з нападу на пошту в Трускавці й з атентату на Голувка (1931), за напад на пошту в Городку повішений поляками 23. 12.1932, разом із своїм дядьком Данилишином.

Білас Володимир (1914—40), брат Василя, засуджений у зв’язку з нападом у Городку на 6 р., загинув при переході кордону на сов. бік, виконуючи доручення ОУН.

Білгорай (III—3), над р. Ладою, притокою Танви, на півд. Холмщині, пов. м. Люблинського воєводства в Польщі; 8 000 меш. (1931). До 1945 р. українці становили бл. 20%) пов., заселюючи його півд. частину.

Білгород (III—17), м. на високому березі гор. Дінця на півн. Слобожанщині

Білгород Дністровський (кол. Аккерман) (VII—11), м. в півд. Бесарабії, на правому березі Дністрового лиману, 20 км від моря, р. ц. Одеської обл.; 1941 р. 35 000 меш., з них 37% українців. Невелика пристань, судноремонтні майстерні, харчова, зокрема рибоконсервна, пром-сть, кілька середніх шкіл, учительський ін-т. В старовину — грец. колонія Тіра, в 12—14 в. пристань княжого Галича, в 15 в. Б. Д. належав генуезцям (збереглися рештки збудованої ними фортеці), з 1479 тур. оборонний пункт проти козаків, з 1812 належав Росії, в 1918—40 рр. — Румунії (назва Cetatea Albγ), З 1940 — УССР. Між двома світовими війнами Б. Д. був центром укр. культурного життя півд. Бесарабії. В Р-ні, крім українців, молдавани, росіяни й небагато болгар. Госп. значення має виноградництво й риболовство. Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007; карта міста

Білгородка, б. Києва на р. Ірпені, літописний город Білгород, закладений Володимиром В. 991 на шляху з Києва через Житомир до Галича, знищений татарами у 1238 р. Досліди В. Хвойка 1909—10 рр. (оборонний вал з невипаленої цегли та дубових клітей на 3 поверхи, виповнених глиною) і Н. Полонської.

Білгородка, село на півд. зах. від м. Заслав Хмельницької обл. 5 і 11.6.1919 сильні бої 2 полку СС з большевиками.

Білгородська область, у межах РСФСР, створена в січні 1954 з півд. частини Курської й тгівд.-зах. Воронізької областей, бл. 28 000 км2; півд. частина Б. о. належить до укр. нац. території.

Біле (V—20), с. м. т. на Донбасі б. Ворошиловграду; Олександрівського р-ну Ворошиловградської обл.

Біле вугілля, див. Гідроенерґетика.

Біле озеро (І—5), на півн.-зах. Поліссі, недалеко від гор. Ясьолди.

Біле озеро (II—5), на зах. Поліссі, недалеко від гор. Прип’яті; площа — 8 км2.

Біленький Михайло (†1920), гром. діяч, хлібороб-демократ, 1912 видавав у Харкові часопис «Сніп», в роки визвольних змагань радник укр. амбасади у Відні.

Біленький Теодор (1858—1939), педагог, гром., кооп. діяч Самбірщини, дир. учительської семінарії в Самборі (1894—1914), засновник і дир. жін. учительської семінарії «Рідної Школи» (1921—31); ст. і розвідки на пед. й актуальні теми.

Біленький Ядор, див. Стрипський Гіядор.

Біленький Ярослав (1883—1945), пед. і гром. діяч, викладач гімназій, зокрема у Львові, і Львівського Ун-ту (1939—41), ред. «Укр. Школи»; за укр. влади 1918—19 — комісар Сокаля; автор праць про поезії Шевченка, про Мазепу в чес. письменстві та ряду ст. з методики укр. мови.

Білети Державної Скарбниці, знаки Державної Скарбниці — засіб для покриття часової недостачі обігових знаків (грошей). За Укр. Держави випущено гетьманським урядом 2 457 000 000, Директорією — 348 000 000 карб., за большевиків емісія Б. Д. С. належить виключно Держбанкові СССР.

Білецька Віра, етнограф та історик, авторка студій про укр. пісні; «Сучасні пісні» в «Етногр. Віснику» 1925, 1927 і 1929 рр.

Білецька Марія (1864—1938), уроджена Білинська, за першим шлюбом Лісецька, видатна гром. і пед. діячка, дир. першої укр. дівочої школи та Ін-ту св. Ольги у Львові, довголітня гол. клюбу Русинок і Жін. Громади, чл. нар. Комітету Нац.-Дем. Партії, чл.-засновник Трудової Партії, гол. Укр. Т-ва Опіки над інвалідами (1925—26).

Білецька Надія (*1898), малярка з Полтавщини; з 1929 у Празі, з 1949 в Канаді; портрети, краєвиди, натюрморти.

Білецький Андрій (1847—1927), церк. діяч, папський прелат, ген. вікарій і офіціял укр. кат. митрополичої капітули у Львові.

Білецький Василь (1856—1931), культ.-осв. діяч, педагог (іст.), викладав у нар. і сер. школах в Галичині, ред. «Дзвінка» (1896—1900), автор кн. «Дещо про нар. карність» (1908).

Білецький Іван (1815—83), гал. церк. і осв. діяч, етнограф, учасник з’їзду вчених 1848, засновник «Гал.-Руської Матиці».

Білецький Леонід (*1882—1955), історик укр. літератури, д. чл. НТШ, віцепрезидент УВАН; 1918 доц. Кам’янецького Ун-ту, 1920—23 проф. Укр. Ун-ту у Львові, з 1923 проф. укр. літ. і дир. Укр. Високого Пед. Ін-ту в Празі, згодом проф. УВУ; автор численних праць, зокрема «Основи літ.-наук. критики» (1925), «Перспективи літ.-наук. критики»; студії про усну словесність, укр. театр, Котляревського, Шевченка, О. Огоновського. Франка. Л. Українку, Олеся, Черемшину й ін.; «Історія укр. літератури» (1947) та ін.

Білецький Микола (1851—82), зоолог, організатор лябораторії порівняльної фізіології при Харківському Ун-ті; праці з фізіології й морфології тварин.

Білецький Олександр (*1884), історик літератури

Білецький-Носенко Павло (1774—1856), байкар, поет і етнограф, один із другорядних послідовників І. Котляревського — «Горпинида, чи вхопленая Прозерпина» (вид. 1871), «Сказки на малороссийском языке» (1812), «Баллады на малороссийском языке» (1822—29), «Зиновий Богдан Хмельницкий» (1829), «Лингвистические памятники поверий у малороссиян, их свадебные обряды с народными песнями» (1839—40) й ін.

Білецький степ, рівнина в сер. Бесарабії, 150—200 м висоти; чорноземний хліборобний урожайний р-н.

Білий Володимир (*1898), етнограф і літературознавець, наук. співр. Етногр. Комісії УАН, досліджував зокрема фолкльор Катеринославщини, брав участь в археологічних розкопах б. Никополя; автор ряду праць, м. ін. «Дніпровські лоцмани», «Чумаки», ст. з історії етногр. досліджень, розвідки про Г. Сковороду, К. Зинов’ева й ін. 1937 арештований, дальша доля невідома.

Білий Микола (*1900), студент-медик, чл. СВУ в Дніпропетровському; засуджений в процесі СВУ на 3 р. ув’язнення, а потім на поселення в Сибірі.

Білий Яків (1847—1922), лікар, укр. гром. діяч, родом з Херсонщини; чл. ради «Громади», кілька разів був заарештований; з 1879 до кінця життя на засланні.

Білий гриб (боровик), див. Гриби.

Білий Камінь (IV—5), м-ко над р. Бугом Одеського р-ну Львівської обл., руїни замку кн. Вишневецьких поч. 17 в.

Білий Колодязь (III—18), с. м. т. Вовчанського р-ну Харківської обл.; цукроварня з ремонтно-механічними майстернями; в околицях великий буряковий радгосп.

Білий Потік, с. Білобожницького р-ну Тернопільської обл., скелетне поховання поч. 2 тисячоліття до Хр., що дало назву білопотоцькій культурі, і два селища трипільського типу із скелетними похованнями (Й. Костшевський, 1925).

Білик Іван, див. Рудченко Іван.

Білик Кирило, гром. діяч у ЗДА; в 1919—20 рр. був надісланий від Укр. Амер. Комітету на допомогу Укр. Делегації на мировій конференції в Парижі.

Білик Михайло (*1889), педагог, дослідник мови й стилю клясичних рим. поетів, перекладач Вергілієвої «Енеїди» й Овідія.

Біликовський Іван (1846—1922), автор духовних і світських пісень («Многая літа», «Гамалія» й ін.), організатор «Бонна» у Станиславові; шкільні співаники, підручник теорії співу й ін.

Білиловський (псевд. Цезар Білило) Кесарій (1859—1934), лікар на Слобожанщині й письм.; друкувався в коломийській «Ниві», в «Світанку» й «Зорі». 1887 і 1892 видав у Харкові й Петербурзі два томи альманаха «Складка». Перекладав на укр. мову нім. поетів, на нім. мову — Шевченка.

Білинкевич Степан Симеон (†1831), церк. і осв. діяч, василіянин; з 1779 — канівський архимандрит, провінціял Чину св. В. В. в Крем’янці.

Білинник Петро, сучасний співак, соліст Київ. Акад. Театру Опери і Балету.

Білинський Богдан (*1898), кооп. і гром.-політ, діяч Укр. Радикальної Партії в Городенці та її посол до варшавського сойму; інж. аґрономії.

Білинський Володимир (1869—1918), лікар і гал. гром. діяч, організатор Збаражчини.

Білинський Володимир, о. (*1911), церк. і гром. діяч в ЗДА. Нар. в Ковтсвілі (Пенсільванія, ЗДА); теологічні студії в Станиславові, до ЗДА повернувся 1935. Голова Союзу Українців - Католиків «Провидіння», з 1942 р. співред. органу цього Союзу — щоденника «Америка» у Філядельфії; кілька років редагував рел. місячник «Місіонар», вид. СС. Василіянками у Філядельфії; парох при укр. кат. церкві в Пасаїк (Нью-Джерзі).

Білинський Іван (1863—1934), нар. учитель, осв. і гром.-політ. діяч УНДО, піонер нац. відродження на Жидачівщині, пов. комісар у Жидачеві за укр. влади 1918—19.

Білинський Клавдій (1865—1937), педагог, один із галичан-діячів нац. відродження Буковини; працював бл. 20 рр. у держ. гімназії в Чернівцях; чл. Укр. Нац. Ради Буковини, ув’язнений рум. владою і виселений в Галичину; згодом дир. гімназії «Рідної Школи» в Городенці й Рогатині.

Білинський Мирон (*1914), маляр і графік із Зах. України, нині на еміграції в ЗДА; побутові сцени, краєвиди, архітектурні мотиви, плякати, обкладинки книжок, знаки.

Білинський Михайло (1882—1921), один із організаторів Морського Мін-ва; 1919 морський мін. УНР і начальник морського ген. штабу, 1920—21 мін. внутр. справ УНР; загинув у бою під час другого Зимового походу.

Біличі (III—11), с. м. т. в Киево-Святошинському р-ні Київ. обл., серед соснових лісів; курорт, санаторії, фабрика шліфування Граніту.

Білінський (Biliρski) Леон (1846—1922), поль. політик, поміркований консерватор, економіст, проф. права Львівського Ун-ту. Посол до австр. парляменту (з 1883), кілька разів австр. і поль. мін. фінансів; пробував довести до укр.-поль. порозуміння на базі, для українців несприйнятливій.

Білка, вивірка (Sciurus vulgaris L.), лісова тварина з ряду гризунів; на Україні є кілька підвидів; поширена в лісовій і лісостеп. смузі.

Білобожниця (IV—6), с. на гал. Поділлі, р. ц. Тернопільської обл.

Біловежа (І—4), м. Білостоцького воєводства в Польщі, розташоване в центрі Бгловезької пущі на кол. (до 1945) укр.-білор. етногр. кордоні.

Біловезька пуща.

Біловод-Розумова К., київ. оперова артистка, лірично-драматичне сопрано; Ліза у «Виновій кралі», Марильця у «Тарасі Бульбі» й ін.

Біловодське (IV—20), с. на Донецькому низу на р. Деркул (притока Дінця); р. ц. Ворошиловградської обл. За царату кустарне виробництво плугів.

Білогір’я (III—20), село на Дону; р. ц. Воронізької обл. Чисто укр. р-н.

Білогір’я, кол. Ляхівці (IV—7), м-ко над р. Горинь, р. ц. Хмельницької обл. Вперше згадується в 1441 р. В. 16—18 вв. — осередок соцініянства. Збереглися рештки замкових укріплень.

Білоголова укр. рогата худоба, див. Рогата худоба.

Білогорське (кол. Карасубазар) (VIII— 15), м. на р. Карасу, б. підніжжя Кримських гір; р. ц. Кримської обл. 1926 — 7 500 меш., з них 1/3 татар. У районі садівництво, плекання високоякісних сортів яблук. М. сх. типу з рештками караван-сараїв і фортець з часів кримського ханату, коли Б. було одним з найбільших торг. міст Криму.

Білоградський Тимофій, укр. бандурист, лютніст і співак; у 1730-их рр., після виступів при петербурзькому царському дворі, вчився в оперовій вокальній школі в Дрездені; з 1739 — придворний музикант у Петербурзі; згодом з успіхом концертував у Зах. Европі.

Білогриць-Котляревський Леонід (1855—1908), криміналіст, проф. Київ. Ун-ту; «Курс уголовного права» (1898), «О воровстве-краже по русскому праву» (1880) та ін.

Білогрудівка, с. б. Умані, пізнє трипільське селище, передскитського часу (1500—1000 до Хр.), що дало назву білогрудівській культурі; досліджували Б. Безвенглінський і П. Курінний (1926); поховання скорчених трупів під кам’яними плитами, на яких металевим приладдям вириті людські постаті.

Білогрудівська культура, виявлена Б. Безвенглінським та П. Курінним 1926 на Уманщині; для неї прикметні пізньотрипільські могилоподібні насипи з верствами попелу, в якому поруч із енеолітичним крем’яним знаряддям трапляються форми для відливання бронзових предметів старого, передскитського типу (див. Білогрудівка).

Білодід Іван, сучасний укр. мовознавець, проф. Київ. Ун-ту, заступник дир. Ін-ту Мовознавства АН УРСР. Праці з лексики й стилістики сучасної укр. літ. мови і з іст. укр. літ. мови в дусі т. зв. «сталінської доктрини» в мовознавстві.

Білозерський Василь (1825—99), гром. і культ. діяч, автор програми для сіль. шкіл, пристосованої до потреб селянства; чл. Кирило-Методіївського Братства, за участь в якому був засланий до Петрозаводська (Олонецька губ.), де служив у канцелярії губернатора; у 50-их рр. перейшов на службу до Петербургу; 1861—62 видавав журн. «Основа»; підтримував зв’язки з гал. діячами, співр. у «Меті» й «Правді».

Білозерський Микола (1833—96), брат Василя, видав у Києві 1856 р. «Южнорусские летописи»; збирав укр. етногр. матеріяли.

Білозерський О., див. Павлів Остап.

Білозірка (VII—13), с. б. Херсона; р. ц. Херсонської обл.

Білозор Марія (*1894), гром. діячка в Коломийщині, нині в ЗДА.

Білозор Маркіян (1629—1707), василіянин, архимандрит гродненський (1664), віденський (1666—79), єп. пинський (1667 —97), архиєп. полоцький (1697—1707), відомий зі спорів із митр., єпископами та василіянами за церк. правосуддя, маєтки і впливи.

Білоклен, див. Клен.

Білокур Катерина, сучасний мистець нар. творчости — малярка, селянка з Полтавщини, учасниця багатьох виставок; «Цар-колос», «Урожай» та ін.

Білокуракине (IV—19), с. на півн. від Старобільського; р. ц. Ворошиловградської обл. Влітку 1918 бої Запор, бриґади Натієва за демаркаційну лінію укр. держави й Росії.

Білолуцьке (IV—20), с. на р. Айдар; р. ц. Ворошиловградської обл.

Білон Петро (*1879), протоієрей, правос. церк. діяч родом із Київщини; під час визвольних змагань начальник Канцелярії Повітряної Фльоти; з 1921 свящ. у таборах інтернованого війська; з 1924 в ЗДА; праці: «900-літні роковини хрищення Руси-України» (1938), «Правдива Церква» (1947), «Спогади» (1952), “Ukrainians and their Church” й ін.

Білопілля (II—15), м. на р. Вир (притока Сейма) на Середній височині; р. ц. Сумської обл. 12000 меш. (1932); підприємства для устаткування заводів харчової пром-сти, цукроварня й ґуральня; Б. засноване 1672 вихідцями з Правобережжя. До 1765 слобідське сотенне м. Сумського полку. У 19 в. жвава торгівля (ярмарки, торгівля хлібом).

Білопотоцька культура, культура ранньої бронзової доби (поч. 2000 до Хр.), що її принесли на зах. Поділля поселенці з Молдавії. Для неї прикметні поховання із скорченими кістяками та двовухими горщиками-вазами без могильного насипу. Назва від погребища у с. Білий- Потік б. Чорткова (досліди Й. Костшевського, 1925).

Білорічинська (IX—20), станиця на р. Біла на сх. Кубані; р. ц. Краснодарського краю. Поблизу Білорічинські могили з похованнями 14 в.

Білорусизми, білор. елементи в укр. мові.

Білорусь.

Білосарайська коса, на півн. березі Озівського моря, між Осипенко і Ждановим; низький, намивний, із піску та битої черепашки півострів.

Білосвіт Олександр (*1898), правник, журналіст і письм., родом із Чернігівщини, з 1948 в Арґентіні; автор новель: «Таємниця рожевих квітів» й ін.

Білостоцьке (Bia³ostockie) воєводство, адміністративна одиниця в півн.-сх. Польщі, 23200 км2, 960000 меш. (1949); півд.-сх. частина Б. в. охоплює півн. Підляшшя (адміністративно — Більський пов.), що до виселення українців 1945—47 належав до укр. етногр. території (2 700 км2, 80 000 меш.).

Білостоцький Тимотей (*1905), учитель руханки, провідник сокільських відділів у Львові, пластовий виховник, організатор новацьких таборів; автор сокільських вправ, статтей.

Білоус Антін (1892—1955), видавець на еміґрації, з 1946 працював в Авґсбурзі, згодом в Нью-Йорку; з 1953 в спілці з Ю. Тищенком, гол. в-ва «Книгоспілка»; випустив ряд цінних кн., м. ін. перевидав 12 тт. творів Лесі Українки, словники Голоскевича, Подвезька та ін.

Білоус (Бєлоусов) Микола (1799—1854), киянин, з 1825 проф. юридичних наук у Ніженському Ліцеї, де викладав філос. права за Кантом і Фіхте; 1830 звільнений за заборонені виклади «природного права».

Білоус Михайло (*1838—?), засновник друкарні в Коломиї, видавець книжок і часописів «Голос Народа» та «Руска Рада».

Білоус Олекса (1868—1929), лікар, укр. гром. діяч; військ. лікар, згодом лікарський інспектор, працював на Харківщині, Поділлі й у Бесарабії; визначився організацією боротьби з пошесними хворобами; 1919 керівник Мін-ва Нар. Здоров’я УНР; у 1920-их рр. завідувач Відділу Допомоги еміґрантам з України.

Білоус Теодор (1828—92), гром. діяч, педагог, учитель і дир. гал. гімназій, посол до гал. сойму (1861—67 і 1870—76), автор розвідок про кн. Острозьких та ін. і повістей.

Білоусенко О., псевд. Лотоцького О. як дитячого письм.

Білоусів Микола (1863—?), фізіолог, проф. Харківського Ун-ту й Харківського Ін-ту Нар. Освіти; ряд праць із порівняльної фізіології та гістології; досліджував харчотравні ферменти, дихання риб, пересмугчасті м’ясні та ін.

Білоусов О. (1848—1908), визначний укр. анатом, довголітній проф. Харківського Ун-ту; численні праці, зокрема про нерви судин (1889), синоптичні анатомічні таблиці нервової системи (вид. 1904)

Білоцерківська угода, укладена 28 вересня (ст. ст.) 1651 р.

Білоцерківський Археологічний і Етнографічний Музей, заснований 1924 у замку графині Браніцької на базі її збірок; колекція старих італ. картин, бібліотека бл. 9 000 тт.

Білуга, білюга (Huso huso L.), цінна пром. риба з родини осятруватих (понад 4 м довж., до 1 000 кг ваги), живе в Чорному й Озівському морях, входячи на весні класти ікру в лимани рік (у 18 в. доходила Дніпром аж у Прип’ять і Десну).

Білябіяльві приголосні, двогубні приголосні, вимовлювані двома губами. Укр. мова має Б. п. проривні — дзвінкий б і глухий п. Щодо фрикативного в, то його вимова між голосними факультативна, — вона може бути білябіяльна або лябіодентальна (губозубна). Після голосних у кінці слова й складу в означає не приголосний, а другу частину дифтонга.

Білявський Остап (†1803), львівський маляр, студіював мистецтво в Римі; портрети й рел. картини з впливом клясицизму й старих, цехових традицій гал. малярства.

Біляївка (VII—11), с. б. Дністрового гирла; р. ц. Одеської обл.

Біляк Григорій (*1884), церк. і культ.-осв. діяч, гр.-кат. свящ., один із піонерів організації церк. життя серед укр. поселенців у Боснії.

Біляк Марія, уроджена Ляхович (*1894), гал. гром. діячка, засновниця й гол. Союзу Українок у Городку, чл. Гол. Управи Союзу Українок у Львові; на еміґрації гол. Об’єднання Укр. Жінок англ. зони Німеччини, згодом орг. референтка Союзу Українок Америки.

Біляк Степан (1890—1950), адвокат, гром. і політ, діяч у Галичині; 1918—19 секретар Укр. Нац. Ради, 1919—20 секретар диктатора ЗУНР; з 1928 посол від УНДО до поль. сойму, оборонець у політ. процесах; помер на еміґрації в ЗДА.

Білянська Ірина (*1899), писанчарка з Сокальщини, створила власний стиль і школу; її писанки відзначаються шир. кольористичною скалею й новими композиційними засобами.

Білянський Михайло (*1871), дяковчитель, композитор-аматор, з 1906 у ЗДА; музика до оперети «Ох, та не люби двох» (1918), зб. «Коляди» (1925) й ін.

Білянський Петро (1736—98), церк. діяч, свящ., адміністратор львівської єпархії (1778—79), згодом єп. (1779—98), перший єп. у Львові із світського духовенства; відомий поширенням початкових шкіл у єпархії.

Біляшівський Микола (1867—1926), визначний археолог і музеолог

Більке Карл (1898—1948), укр. кат. священик (редемпторист), флямандець; з 1925 працював як учитель і місіонер у Галичині, з 1941 серед укр. еміґрантів у Бельгії.

Більське (І—4), пов. м. на півн. Підляшші (Білостоцьке воєводство в Польщі), 7 000 меш. (1931); кол. столиця Більської землі; відоме з 13 в., мало чимале значення в 16—17 вв.; руїни старого замка. Більський пов. лежить на укр.-поль.-білор. пограниччі. До виселення в 1945—46 рр. укр. населення, нац. свідомість якого була невелика, займало півд.-сх. частину пов.

Більське городище, б. Зінькова Полтавської обл., З городища (зах., сх. та Куземинське), обведені одним валом 30 км довж., замикають вододіл р. Псла і Ворскла. У 7—2 вв. до Хр. там була грец. оселя (розкопи В. Городцова у 1900-их рр.).

Більський Федір (15 в.), укр. кн. із лит. роду Ольґердовичів; не погоджуючись із централістичною політикою поль. короля і в. кн. лит. Казіміра IV, учинив змову проти нього з кн. Іваном Гольшанським і Михайлом Олельковичем (1481); змова була викрита, Б. утік до Москви, а його спільники скарані на смерть.

Більці (рум. Balti) (VI—8), м. на р. Реут, півн. Бесарабія; р. ц. Молдавської ССР. 30 000 меш. (1930). Торгівля хлібом і худобою, дрібна харчова пром-сть. За царату й Румунії пов. м. Б. розташоване на рум. етногр. території, але в пов. чимало українців (14,5% у 1941). 1920 — табір інтернованих вояків Армії УНР.

Більче Золоте (V—6), велике с. Борщівського р-ну Тернопільської обл., в ярі р. Серету.

«Більшовик», завод легкого машинобудування в Києві (кол. Ґретера і Криваника), в останні десятиліття значно поширений; випускає машини для харчової пром-сти, зокрема цукрової і спиртової.

«Більшовик України», двотижневик, орган ЦК КП(б)У, виходив з 1926 р. в Харкові, з 1934 — в Києві, містячи матеріяли, що тлумачили для т. зв. партійного активу напрям політики большевиків на Україні; склад ред. колегії багато разів мінявся відповідно до зміни курсу больш. партії (кол. засновники журналу, як Скрипник, Затонський, Річицький, Хвиля, Юринець та ін., давно знищені); з кін. 1952 перейменований .на «Комуніст України».

Біндас Григорій (1877—1950), бачвансько-укр. гром. діяч, гр.-кат. свящ., довголітній голова Руського Нар.-Просвітнього Дружства в Новому Саді й Руському Керестурі (1919—41), ред. його щорічних календарів (1921—39).

Біологічні станції

Біологія.

Біофабрики

Біохемія, див. Хемія.

Бір (Pinetum), сосновий ліс, росте на бідних піщаних ґрунтах, найбільше на півн.-зах. Поліссі. Докладніше див. ЕУ І, стор. 102 і мал. 70 на стор. 101.

Бірецький Іван (1815—83), гром. і церк. діяч гал. відродження, етнограф, чл. з’їзду вчених 1848, чл.-засновник Галицько-Руської Матиці.

Біржі

Біржі праці, орг-ції для посередництва праці. На Україні до 1917 існували лише приватні бюра (напр., в Одесі); в 1914—17 Б. п. організовували міські управи (напр., в Харкові). За часів непу спершу робітників і службовців приймали на працю тільки через держ. Б. п., в 1925—28 допущена була свобода найму. З 1928—29 Б. п. перестали існувати, бо безробіття формально оголошено зліквідованим, і розподіл роб. сили відбувається на підставі законів про трудові резерви.

Бірзула, давня назва м. Котовського.

Бірки (IV—17), с. м. т. Нововодолазького Р-ну, Харківської обл., на півд. від Харкова. Поблизу с.-г. технікум. Б. засновані укр. козаками 1659.

Бірки Великі (IV—6), с. на р. Гнізна (гал. Поділля); р. ц. Тернопільської обл., зал. вузол.

Біробіджан, Жидівська (офіц. Єврейська) Автономна Обл. на Далекому Сході в складі Хабаровського краю, заснована 1928; 35 800 км2, 150 000 населення (1939), половина жидів; р Б. Автономній Обл. і її центрі — м. Біробіджан — є багато українців.

Бірча (IV—3), м-ко на Карпатському Підгір’ї на Перемищині. Тепер належить Польщі (Ряшівське воєводство). До 1876 пов. центр. Колись кустарне виробництво полотна, ярмарки. В 1945—16 рр. бої УПА.

Бірчак Володимир (*1881), гром., наук. і пед. діяч у Галичині

Бісмарк Отто (1815—98), кн., нім. держ. діяч, творець другої нім. імперії (1871), канцлер Німеччини, прихильник нім.-рос. порозуміння. 1888 Б. вмістив у тижневику “Die Gegenwart” під іменем приятеляфілософа Е. Гартмана ст. “Russland in Europa”, в якій підносив думку про відновлення «Київ. князівства» під протекторатом Габсбурґів і про розчленування Росії.

Бітумічні лупаки (горючі л.), темні л., насичені органічними легко запальними речовинами (бітумінами); поклади в флішевих Карпатах (менілітові л.) й на Поділлі, зокрема в околицях Кам’янця-Подільського; донині не експлуатовані.

Біюк Онлар, оселя в Криму, тепер Октябрське.

Біян Степан (*1897), гром. і госп.-кооп. діяч на Перемищині й Дрогобиччині; з 1947 в Арґентіні.

Блават, див. Волошка.

Блаватський Володимир (*1899), археолог, дослідник античного мистецтва півд. України, провадив розкопи в Пантікапеї у Криму («Пантикапейские раскопки», 1947).

Блавацька Ніна (*1902), уроджена Конашинська, заміжня Лужницька; драматична акторка, інженю, зокрема Леді в «Інтрига й кохання» Шіллера, Гедда в «Будівничий Сольнеє» Ібсена, Соня в «Царевич» Запольської.

Блавацький Василь (1889—1944), адвокат в Сяноці, провадив активну.гром. і політ, діяльність на Лемківщині; убитий поль. боївкою.

Блавацький (Трач) Володимир (1900—53), видатний актор, режисер

Благовєщенськ, м., центр Амурської обл., на усті р. Зеї, 59000 меш. (1939), в околицях є значні укр. поселення; 1911 у Б. працював Укр. Клюб — єдина легальна укр. орг-ція на Далекому Сході до 1917 р.

«Благовісник» (до 1938 — «БлаговЬстникъ»), рел. місячник на Закарпатті, вид. ЧСВВ в Ужгороді, Хусті, а потім у Пряшеві (1921—49).

«Благовісник», журнал Ген. Церк. Управління УАПЦ у Франції, виходив у 1953 в Парижі.

Благовіщенський Назарет, чоловічий монастир II кляси у Ніжені, заснований 1702 на кошти Степана Яворського.

Благовіщенський собор у Чернігові, збудований кн. Святославом Всеволодовичем 1186; монументальна тринавна будова з 5 банями й ґалерією-усипальницею, в якій був похований Всеволод Святославич; центр, нава багато прикрашена, зокрема керамікою й мозаїкою.

Благодатне (VI—18), с. м. т. в півд,-зах. Донбасі, Ольгинського р-ну Сталінської обл. Поблизу розробка флюсових та ін. матеріялів для металюргії Донбасу. Лісовий технікум.

Благодійне Товариство видання загальнокорисних і дешевих книг (Благотворительное Общество издания общеполезных и дешевых книг)

Блажкевич Іван (*1892), адвокат, діяч УНДО на Дрогобиччині; 1928—30 рр. посол до поль. сойму; 1939 вивезений большевиками.

Блажкевич Іванна, уроджена Бородіевич (*1886), гал. кооп. діячка і журналістка, дитяча письм.

Блажовський Юрій Гаврило, єп. титулярний агненський і мукачівський (1738 —42), здійснив ряд заходів для поліпшення долі біднішого духівництва.

Блакитний (псевд. Елланського) Василь (1891—1925), рев. діяч і письм.; чл. УПСР, з 1918 — боротьбіст, ред. газ. «Боротьба», один із ініціяторів влиття боротьбістів до КП(б)У; з 1920 член ЦК КП(б)У, голова Держ. В-ва України, гол. редактор газ. «Вісті ВУЦВК». Організатор «пролет.» літ. груп «Боротьба» і «Гарт»; під псевд. Василя Еллана зб. віршів «Удари молота і серця» (1920), сатири під псевд. Валера Пронози. В 1930-их рр. твори Б. були конфісковані як націоналістичні і пам’ятник у Харкові знищений.

Бларамберґ Іван (1772—1831), одеський археолог голл. походження, дослідник клясичних пам’яток Півд. України й Криму, автор бл. 30 праць, в тому числі першого кодексу ольвійських монет (Париж 1822).

Блекота (Hyoscyamus), отруйна рослина з родини пасльонуватих; найбільш відома Б. чорна (H. niger). Лікарська рослина: в офіц. медицині — сировина для багатьох ліків, в нар. медицині вживається як засіб проти кашлю, коклюшу і нервових недуг.

Блехер Ганс, львівський архітект, 1491 будував вежу старої ратуші у Львові (зруйнованої 1827), 1493—95 брав участь У будуванні латинської катедри (склепіння органових хорів).

Близниця (V—3), найвищий верх (1883 м) у групі Свидівця в Полонинському Бескиді.

Близнюк Петро (*1881), укр. гром. діяч, кооператор, комісар Центр. Ради в Таврії, 1921—22 чл. київ. комітету по організації протибольш. повстання, діяч УАПЦ; 1930 засуджений у процесі СВУ як керівник миколаївської групи на 5 р. ув’язнення; дальша доля невідома.

Близнюки (V—17), с., р. ц. у півд. частині Харківської обл.

Блозовський Михайло (*1898?), гр.-кат. свящ., діяч Фронту Нац. Єдности і чл. його політ. колегії.

Блонський Кирило (1803—52), гр.-кат. свящ., активний діяч гал. культурного відродження, збирав нар. пісні на Станиславівщині, працював над укр. граматикою, писав поезії; 1848 посол до австр. держ. сойму.

Блох Елеонора (1881—1943), різьбарка, студіювала в Петербурзі і в Парижі у О. Родена. З 1917 працювала в Харкові; проф. Художнього Ін-ту, виховала ряд укр. скульпторів; численні праці, зокрема «Радість материнства», портретні бюсти укр. письменників, проект пам’ятника Шевченкові та ін.

Блохінцев Дмитро (*1908), фізик, чл.-кор. АН УРСР; праці в ділянці квантової механіки: «Основы квантовой механики» (1949) й ін.

Блоцький (B³ocki) Станіслав (1857— 1919), поль. ботанік з Галичини, дослідник фльори Поділля й околиць Львова.

Блуд (*1018), воєвода кн. Ярополка Святославича; під час війни між Ярополком і Володимиром В. убив Ярополка й перейшов до Володимира; загинув у битві з поляками над Бугом.

Блюмауер (Blumauer) Альойс (1755—98), нім. поет, автор перелицьованої Верґіліевої «Енеїди» (1783—86), що, на думку дослідників, мала вплив, поруч травестії Осіпова, на «Енеїду» Котляревського.

Блюменфельд Станислав (1850—97), київ. піяніст і вчитель, виховник укр. піяністів.

Блязіюс (Blasius) Йоган Гайнріх (1809 —70), нім. зоолог, автор опису подорожі “Reise im Europδichen Russland” (1844), де є ряд описів укр. побуту.

Бобенко (псевд. Бобика) Андрій, письм., оп. «Лірник» та вірші в «Раді» Старицького (1883), поезії в часописах 80—90-их рр.; зб. «Перевесло» (1913) з передмовою М. Комарова.

Бобер річковий (Castor Fiber L.)

Боберський Іван (1873—1947), педагог

Бобжинський (Bobrzyρski) Міхал (1848— 1935), поль. історик

Бобик, див. Біб.

Бобикевич Костянтин (†1884), гал. письм.-гуморист; нариси й повісті в «Зорі».

Бобикевич Олекса (1865—1902), гр.-кат. священик і письм.; поезії й оп. в «Зорі», «Зеркалі»; комедія «Настоящі».

Бобинський Василь (*1898), укр. поет з Галичини, перейшов із нац.-дем. табору до КПЗУ, ред. журн. «Вікна», чл. групи «Горно», після переїзду до Харкова чл. орг-ції «Зах. Україна», в 30-их рр засланий; зб. поезій «В притворі храма» (1919), «Ніч кохання» (1924), «Тайна танцю» (1925), «Поезії» (1930), поема «Смерть Франка» (1927).

Бобівник, див. Мигдаль степовий.

Бобков Борис (*1903), укр. оперовий співак-тенор. Закінчив Київ. Консерваторію; 1928—33 провідний артист Київ. Театру Опери: («Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Майська ніч», «Тарас Бульба» та ін.); з 1935 в Московському Большому Театрі.

Бобові культури

Боболинський Леонтій (друга пол. 17—поч. 18 в.), ієромонах

Бобрецький Микола (1843—1907), зоолог, проф. Київ. Ун-ту; досліджував фавну Чорного моря, автор відомого підручника з зоології для високих шкіл.

Бобрик (III—11), с. Броварського р-ну Київ. обл.; зал. станція на лінії КонотопКиїв; осідок штабу Лівобережного Гайдамацького Коша під час операцій Муравйова проти Києва в січні 1918 р.

Бобринець (V—13), м. і р. ц. на півд. Кіровоградської обл. 35 км від зал. 16 000 меш. (1937). Харчова пром-сть, ремонт с.-г. машин; с.-г. технікум.

Бобрінський Володимир (1868—1928), граф, рос. націоналіст, депутат III Держ. Думи, де активно боровся з українцями.

Бобрінський Георгій, граф, рос. держ. діяч, займався гал. справами; ген.-губернатор Галичини під час рос. окупації 1914—15.

Бобрінський Олексій (1800—68), граф, організатор цукроварства на Україні (у Смілі).

Бобрінський Олексій (1862—1920-і рр.), археолог, з 1886 гол. петербурзької Археологічної Комісії, автор багатьох праць з укр. археології («Херсонес Таврический», «О курганах близ г. Смелы» та ін.), розкопав бл. 600 могил та селищ, переважно б. Сміли на Київщині.

Бобров (II—21), м. на р. Битюг (притока Дону); р. ц. Воронізької обл., лежить на рос. етногр. території, але в півд. частині р-ну живуть українці.

Бобровецьке озеро (І—6), на півн.-зах. Поліссі на вододілі між р. Ясьолдою і Щарою. Площа — 12 км2.

Бобровиця (III—12), с. м. т., р. ц. у півд.-зах. частині Чернігівської обл. Цукроварня, у р-ні зоотехн.. технікум (с. Майнівка).

Боброві гони, місця, де водилися бобри. Старі укр. й козацькі закони визнавали право на бобрів за власниками ґрунтів, де були Б. г. Вбивання або виполошення бобрів каралося.

Бобровники, ловці бобрів; так звалися селяни в старій Україні, які, крім рільництва, ловили бобрів. У Лит.-Руській державі це була панщизняна людність, в обов’язок якої перед власником села входило брати участь у полюванні («гонах») на бобрів. Бобровники були на Поліссі, на Лівобережжі за Гетьманщини, а також у Галичині (село Бобрівники б. Товмача).

Бобровський Борис, ген. рос. служби, до листопада 1917 гол. Укр. Військ. Громади в Двинську, а потім, за Укр. Центр. Ради, начальник укр. Ген. Військ. Штабу.

Бованенко Дмитро (*1900), економіст-історик, наук. співр. ВУАН (до 1934 р.), проф. Київ. Ін-ту Харч. Пром-сти (до 1938); розвідки з економіки України 19— 20 вв. та історії укр. екон. думки (зокрема про М. Зібера та С. Подолинського). 1938 засланий на Колиму.

Бовкунівщина, данина від худоби в 15 в. (від бовкун — віл, запряжений один).

Бовмен (Bowman) Ісаак (1878—1950), проф. географії; чл. амер. делегації на мировій конференції у Версалі (1918—19), брав участь у комісіях для полагодження поль.-укр. конфлікту, позитивно ставився до укр. проблеми. За ініціятивою Б. 2.5.1919 американці припинили військ, постачання Польщі, на знак протесту проти дій армії Галлера на укр. фронті в Галичині.

Бог (у греків Гіпаніс, також: Південний Буг)

Богаєвський Борис (1882—1942), археолог, чл. Ін-ту Іст. Матеріяльної Культури в Ленінграді, досліджував трипільську та егейську культуру на Україні.

Богатирець Касіян (1868—бл. 1948), свящ., церк.-гром. діяч Буковини (москвофільського переконання); до першої війни активний москвофіл, перед другою війною наблизився до укр. нац. табору; противник румунізації правос. церкви на Буковині; від 1947 архиєп. Буковини.

Богатирьов Семен (*1890), композитор і педагог, проф. композиції Харківської Консерваторії, вихователь багатьох укр. композиторів; «Увертюра» для симфонічної оркестри, фортепіянові твори й ін.

Богацький Павло (*1883), журналіст, літературознавець

Богачевський Костянтин (*1884), церк. і гром. діяч

Богаченко-Максимович Вероніка, сучасна оперова й концертова співачка, меццо-сопрано; до війни — в Київ. Театрі Опери, згодом в оперових театрах у Відні й Авґсбурзі, численні концерти в Зах. Европі й Америці, телевізійні виступи в ЗДА.

Богдан (світське ім’я Теодор) Шпилька (* 1892), архиєп., д-р богословія, правос. церк. діяч в ЗДА, родом із Галичини; 1936 прибув до ЗДА; 1937 хіротонізований грец. єпископатом, очолює підпорядковану Царгородському Патріярціому Престолові Укр. Правос. Церкву в Америці. Автор правос. катехизиса укр. і англ. мовами й пропаґандивних брошур; при катедрі архиеп. виходить ж. «Укр. Вісник».

Богданів В., сучасний артист балету, соліст київ. і харківського акад. оперових театрів, зокрема виконавець комічних танкових ролей укр. фолкльору («Ніч під Різдво» за Гоголем та ін.).

Богданов Сергій (1859—1920), проф. аґрономії в Київ. Ун-ті, організатор дослідних с.-г. станцій на Україні; автор праць із аґрономії, зоотехніки й фізіології рослин.

Богданович Анатоль (псевд. Богдан Сокольський) (1882—1914), письменник, оп., повість «Всесильна».

Богданович Іпполіт (1743—1802), рос. поет укр. шляхетського походження, автор популярної в свій час поеми «Душенька» (1783).

Богданович-Зарудний Самійло, ген. суддя Війська Запорізького; реєстровий козак, перейшов 1648 під Корсунем до Хмельницького. Вів переговори 1650 в Варшаві, був на чолі коз. посольства до Москви 1652, до Туреччини 1653 і 1654 знову до Москви (фінал Переяславської угоди); 1654 ген. суддя. В 1657 їздив на переговори до Семигороду. Спричинився до укладення Гадяцького договору з Польщею (1658) й 1659 був нобілітований. Після упадку Виговського перейшов до Юрія Хмельницького, брав участь в укладенні Чуднівського договору. В 1664 воював на боці Польщі проти Брюховецького.

Богдашевський Василь (1861—1933), рос. церк. діяч, еп., останній ректор Київ. Духовної Академії, бібліолог.

«Богогласник», збірник укр. рел. пісень, виданий гр.-кат. редакторами в Почаєві (1790; передруки 1805, 1825; із змінами у Львові — 1850, 1886); вид. 1790 містило 238 пісень. Витяги з нього друкувалися п. н. «Малий богогласник», «Пісні набожні» та ін.

Богодухів (III—16), м. на р. Мерлі (притока Ворскла) на Середній височині; р. ц. Харківської обл. 16 000 меш. (1932 р.). Харчова пром-сть. У 16 в. оборонний пункт проти татар — Дяків острів, в 17 в. укр. козаки (отаман Тимофій Криса) заснували Б.; з 1780 пов. м. Харківського намісництва (пізніше губ.). У грудні 1918 бої Запор. корпусу з большевиками.

Боголюбов Микола (*1910), математик, проф. Київ. Ун-ту, д. чл. АН УРСР, чл.-кор. АН СССР; праці про числові і графічні методи, функційну аналізу, диференціяльні рівняння і з теорії функцій дійсної змінної; «Нові методи в варіяційному численні» (1932) й ін.

Богомолевський Йоаким (18 в.), філософ, учився в Києві та Еспанії, де засвоїв науку Раймунда Люлія (13 в.), на підставі якої склав власний філос. твір (виклади в Московській Академії), що залишився в рукописі.

Богомолець Вадим (1878—1928), ген.-хорунжий; 1917 чл. през. Чорноморської Громади, 1.918 начальник гол. військ.-морського судового управління, 1919 — військ.-морський дипломатичний агент у Румунії.

Богомолець Олександр (1881—1946), видатний укр. патофізіолог

Богопіль, кол. м. на лівому березі Бога при впадінні Синюхи, тепер частина м. Первомайського Одеської обл. 19.3.1920 кінна бриґада Запор, дивізії в Зимовому поході Армії УНР розбила тут сильні больш. частини й опанувала місто.

Богородчани (V—5), с. м. т. на р. Бистриця Солотвинська на Підкарпатті. 3000 меш. (1931); за Австрії пов. м., тепер р. ц. Станиславівської обл.

Богословіє, теологія, наука про Бога та відношення створіння до Бога

Богословіє на Україні.

«Богословія», богословський наук. тримісячник (1923—42), орган львівського Богословського Наук. Т-ва; згрупував найвидатніших представників богословської думки та історії Укр.-Кат. Церкви (Й. Сліпий, Т. Галущинський, Г. Костельник, А. Іщак, В. Лаба, Й. Скрутень та ін.).

Богословська Академія Укр. Автокефальної Правос. Церкви, заснована 1946 в Мюнхені, спершу як Богословсько-Пед. Академія з богословським і пед. фак., для виховання на еміграції правос. душпастирів з високою освітою; видавала «Бюлетень Богословсько-Пед. Академії»; з 1947, після ліквідації пед. фак., перетворена на Б. А. УАПЦ.

Богословське Наукове Товариство, у Львові з 1923, видавало квартальник «Богословія», «Праці» й ін.

«Богословський Вісник», чвертьрічник, виходив у Львові 1900—03, за ред. Д. Дорожинського; орган богословської кат. думки.

«Богословський Вісник», місячник, орган УАПЦ на еміграції, виходив у Мюнхені 1948—49; вид. Св. Синоду УАПЦ, ред. Н. Кибалюк, пізніше архиєп. Никанор.

Богослужби, прилюдний вияв богопочитання; складені з щоденних, тижневих і річних молитов.

Богослужбова мова, мова, якою відправляється богослуження

Богослужбові книги, книги, за якими правляться богослужби в церкві

Богоявленське братство в Києві, засноване 1616

Богоявленський монастир у Києві на Подолі, заснований 1615 Гальшкою Гулевичівною; тут примістилося Богоявленське братство із школою, яке надало Б. м. важливого значення. Б. м. втратив свою вагу із заснуванням Могилянської Академії, куди перейшли видатні вчені із школи братства.

Богун Іван (†1664), полк. кальницький (вінницький)

Богун Мирон (1911—44), діяч ОУН, зокрема на Сокальщині, в’язень поль. і нім. тюрем; загинув від ворожої руки під час нім. окупації.

Богуслав (IV—11), м. на високому березі р. Рось; р. ц. Київ. обл. 12000 меш. (1926). Фабрика сукна, оброблення ґраніту; музей. Б. відомий від 1032 як важливий оборонний пункт Київської Руси, за Польщі (16 в.) осередок богуславського староства київ. воєводства.

Богуславський Кость (*1895), композитор, працював у Харкові; написав багато творів для масового співу: «Веселий марш», «На городі буркун родить», «Муз. збірка пам’яті 1905 р.» й ін.; у 1930—40-их рр. був на засланні.

Богучар (IV—21), м. на р. Вогучар (притока Дону), 8 км вище від її гирла; р. ц. Каменсько-Шахтинської обл. 1926 — 8 000 меш.; розташоване на межі укр. і рос. етногр. території. Завдяки віддалі від залізниці (60 км) не розвивається. Дрібна харчова пром-сть. Б. заснований на поч. 18 в., з 1779 — пов. м.

Богучарка, права притока Дону на Вороніжчині, довж. — 85 км.

Боґородіцький Василь (1857—1941), рос. мовознавець, проф. Казанського Ун-ту. Б. листувався з К. Михальчуком, дискутуючи з ним проблеми історії укр. мови; досліджував 1901 півд.-полтавську говірку с. Сушки, давши низку тонких фонетичних спостережень. Список праць в «Труды Института Языкознания АН СССР», 2.

Бодак Анна, уроджена Беркета (*1890), укр. жін. діячка в ЗДА, з 1953 почесний чл. Союзу Українок Америки.

Бодаревський Микола (1850—1921), маляр, закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі, з 1908 акад., працював у Одесі; біблійні теми, укр. побут, портрети.

Боденштедт (Bodenstedt) Фрідріх (1819 —92), нім. поет, перекладач, проф. слов. мов у Мюнхені; 1840—45 подорожував по Росії, Україні, Криму, Кавказі й Персії. 1845 видав у Штутґарті зб. укр. нар. пісень у нім. перекладах «Поетична Україна» (“Poetische Ukraine”).

Боднар Мартин (* 1921), укр. рел.-гром. діяч, нар. у Канаді; з 1953 всекан. гол. Укр. Католицького Юнацтва.

Боднарович Осип (1895—1944), гал. журналіст. В 1920-их рр. провідний студентський діяч, перший гол. Союзу Укр. Націоналістичної Молоді, заслужений у викоріненні больш. впливів серед молоді; засновник і ред. (1927—28) місячника «Смолоскипи» (поміркованого націоналістичного напряму), один із ред. львівського щоденника «Новий Час», ред. літ. двотижневика «Назустріч» (1934—39) і популярного масового часопису «Як на долоні», співр. «Діла». В 1941 р. ред. газ. у Львові «Укр. Щоденні Вісті», а згодом «Львівських Вістей» і «Рідної Землі».

Боднарчук Василь (*1890), сел. діяч Укр. Радикальної Партії на Покутті й Гуцульщині, організатор осв. і кооп. роботи; автор політ, сатир із сел. життя, зб. «Виборчий вертеп» (псевд. Я. Чорнобривий).

Боднарчук Назар (1883—1954), гром. діяч у Канаді, родом із Галичини; активно працював у Союзі Українців-Самостійників (СУС) і в Союзі Укр. Нар. Домів (СУНД, деякий час був головою).

Бодуен де Куртене — Еренкройц — Єнджеєвічова (Ehrenkreuz Jedrzejewiczowa) Цезарія (*1885), дочка Яна Б. д. К., до 1939 — проф. етнографії ун-ту у Вільні, тепер у Лондоні; д. чл. НТШ.

Бодуен де Куртене (Baudouin de Courtenay) Ян (1845—1929)

Бодянський Осип (1808—79), славіст, історик, етнограф

Боєслав Марко, псевд. укр. революціонера й повстанського поета, ред. підпільного літографованого ж. «Чорний Ліс»; за кордоном вийшла зб. поезій Б. «Непокірні слова» (1951).

Божедарівка, давня назва м. Щорського.

Боженко Василь (1867—1919), больш. партизан на Україні, командир Таращанського полку в дивізії М. Щорса, що вела бої проти укр. армії 1918—19.

Божик Володимир (*1908), співак-тенор, композитор і диригент; під час світової війни дириґував укр. хорами на еміґрації, з 1945 керує Капелею Бандуристів (тепер спільно з Г. Китастим у ЗДА).

Божик Пантелеймон (1879—1944), правос., згодом кат. свящ. у Канаді, родом із Буковини; церк. діяч, письм.-популяризатор, гол. твір «Церква українців в Канаді» (1927) й ін.

Божик Степан (*1898), адвокат, гром. діяч в Равщині (в Галичині); з 1946 в Бельгії, де провадить гром., кооп. роботу; автор праць з історії УГА, з минулого Белзької землі й ін.

Божко Сава (*1901), укр. сов. письм., чл. орг.-ції «Плуг»; повісті «Над колискою Запорожжя» (1925), «Чабанський вік» (1927), романи «В степах» (1930), «До моря» (1936); з 1937 доля Б. невідома.

Божко Юхим (1885—1920), 1918 отаман «Запор. Січі» на Катеринославщині у протигетьманському повстанні, а потім у боротьбі проти большевиків; 1919 командувач 2 піхотної дивізії (створеної з «Запор. Січі») у складі Запор, корпусу; сміливець і фантаст, що хотів відновити традиції давньої Запор. Січі, чим ширив анархію в Армії УНР; загинув у січні 1920 в суперечці з отаманом Волохом.

Божук Миколая (1907—37), по чоловікові Штефуца, закарп. вчителька й письменниця, зб. «Поезії» (1930).

Бозький лиман, див. Дніпрово-Бозький лиман.

Бойдуник Осип (*1895), публіцист і політ, діяч; старшина УГА й Армії УНР, з 1920 чл. УВО; учасник конституюючого Конгресу ОУН і чл. Крайової Екзекутиви на Зах. Укр. Землі (1930—31), в’язень поль. і нім. тюрем; з 1941 чл. Проводу Укр. Націоналістів; на еміґрації чл. УНРади і в 1954 її гол.; автор праць: «Нац. солідаризм», «Укр. внутр. політика» й ін.

Бойкевич Микола (1876—1939), залізничник, діяч Укр. Радикальної Партії, організатор проф. спілок, чл. УНРади ЗУНР від Самбірщини в 1918—20.

Бойки, укр. плем’я верховинців

Бойків Іван, укр. лінґвіст, 1929—32 наук. співр. Ін-ту Мовознавства; брав участь в укладанні підручників укр. мови, «Словника чужомовних слів» (1932), правописного словника чужих слів і «Рос.-Укр. Словника» УАН.

Бойківська говірка

Бойківщина, край, заселений бойками.

«Бойківщина», музейне т-во в Самборі, засноване 1927 для дослідження території, історії й культури бойків; утримувало музей і з 1931 видавало «Літопис Бойківщини» (9 випусків); гол. організатори: А. Княжинський, В. Гуркевич, В. Кобільник, І. Филипчак; 1940 за сов. влади музей перетворено на значно поширений Обл. Музей Бойківщини.

Бойко Василь (1892—1938), літературознавець; праці з нової укр. літератури; «Марко Вовчок. Іст.-літ. начерк» (1918), «Життя та літ. творчість Квітки-Основ’яненка» (1918) й ін.; висланий з України, в 1930-их рр. був проф. Уральського Пед. Ін-ту.

Бойко (літ. псевд. Блохина) Юрій (*1909), літературознавець, проф. УВУ в Мюнхені, гром. і політ, діяч, чл. проводу ОУН; праці про Коцюбинського, літературу 19—20-их рр., суч. сов. та еміґраційну літературу; «Шевченко і Москва» (1952), публіцистичні праці («Основи укр. націоналізму» 1951 та ін.).

Бойова Управа Укр. Січових Стрільців, створена була Гол. Укр. Радою 3. 8. 1914. Спочатку виконувала функції орг. центру УСС, з 1915 р. провадила харитативну, пропаґандивну й вид. працю Леґіону. В 1917 р. влаштувала павільйон УСС на воєнній виставці у Відні. Очолювали Б. У. — до 1917 р. К. Трильовський, пізніше С. Смаль-Стоцький.

Бойченко Микола, сучасний музиколог і композитор із Києва, музику студіював в Італії й Парижі; у 1930-их рр. працював у Чернівцях, після 2 світової війни доля Б. невідома; фортепіянові твори, «Лісова пісня» — увертюра для оркестри, симфонічна поема «Україна» та ін., «Нові принципи муз. композиції» (італ. мовою), зб. 150 бук. пісень.

Бойченко Олександр (1903—50), укр. сов. письм., 1923—32 секретар ЦК ЛКСМУ, повість «Молодість» (1945), написана в ортодоксально-больш. дусі.

Бойченко Павло (1813—84), лікар і гром. діяч на Катеринославщині; як інспектор лікарської управи визначився орг-цією земської медицини; автор ряду наук. праць.

Бойчук Михайло (1882—1939), визначний маляр-монументаліст

Бойчук Осип (*1907), адвокат, пластовий діяч у Галичині й на еміґрації; 1952—54 голова Гол. Пластової Старшини, з 1954 голова Гол. Пластової Ради.

Бойчук Тимко (1896—1922), брат Михайла, маляр, оригінальний монументаліст.

Бокаріюс Микола (1869—1931), один із творців укр. судової медицини; судовий лікар, пізніше проф. у Харкові, 1923 Б. заснував кабінет наук.-судової експертизи, 1926 перетворений на Харківський Н.-Д. Ін-т Судової Експертизи (з 1931 — ім. Бокаріюса); гол. судово-мед. експерт УССР, автор численних праць із судової медицини та криміналістики.

Бокій Гаврило (†1578), суддя луцький (з 1561 р.), один із найвизначніших волинських бояр в часи Люблинської унії, прихильник приєднання Волині до Польщі.

Боклевський Петро (1816—97), маляр і графік, 1852 закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі; майстер сучасн. побуту, ілюстрації до «Мертвих душ» Гоголя, автолітографії.

Боково-Антрацит (V—20), м. в півд.-сх. частині Донбасу; р. ц. Ворошиловградської обл. Добування антрациту, завод для ремонту шахтного устаткування.

Бокс

Боксит, мінерал, гідрат окису алюмінію (Al2 O3. 2H2O), найважливіша руда алюмінію. На Україні Б-и слабо виступають на Никопільщині й на Кубані (басейн р. В. Лаби і р. Малки) і не мають пром. значення. Укр. алюмінійова пром-сть користаеться як сировиною рос. тіхвінськими рудами.

Бокшай Еміліян (*1889), свящ., церк. і пед. діяч на Закарпатті; шкільні підручники, м. ін. «Исторія Церкви Христовой» (1934) і «Мадярсько-руський словар».

Бокшай Іван (1874—1939), закарп. композитор, гр.-кат. свящ. автор церк. пісень, фортепіянових композицій, підвищив мистецтво церк. співу на Закарпатті; «Церковное ПростопЬніе» (1906).

Бокшай Йосип (*1891), маляр і графік із Закарпаття, вчився в Мист. Академії в Будапешті, працює в Ужгороді; розпис церков, пейзажі («Полонина Рівна», «Озеро в горах» й ін.), панорама Ужгороду (1949), ілюстрації (ЕУ І, мал. 609).

Болбочан Петро (1883—1919), полк. Армії УНР

Болгари на Україні

Болгарія

Болгарсько-Українське Товариство, засноване в Софії 1920 р. з ініціятиви проф. І. Шішманова, який був його головою; ставило за мету взаємне ознайомлення й культ, зближення; т-во мало бібліотеку, влаштовувало виклади, видавало «Вісті»; існувало до больш. окупації 1944.

Болград (VIII—9), м. при впадінні р. Ялпух до озера Ялпух у Басарабії; р. ц. Одеської обл.; 13000 меш. (1930); дрібна харч. пром-сть, в р-ні інтенсивне садівництво. У м. й околиці живуть перев. болгари, що оселилися тут на межі 18—19 вв.

Болеслав II Сміливий, король (1058—79) поль., брав участь у боротьбі між київ. князями і, підтримуючи Із’яслава Ярославича, зробив два походи на Київ; під час першого 1069 зайняв Київ, але змушений був відступити в наслідок повстання киян.

Болеслав Тройденович, див. Юрій Болеслав.

Болеслав Хоробрий (967—1025), поль. король (992—1025), будівничий поль. держави, оборонець її самостійности проти Німеччини; підтримував зв’язки з Володимиром В., як союзник кн. Святополка воював з Ярославом Мудрим, 1018 відбув похід на Київ.

Болехів (IV—4), м. на р. Сукіль (притока Свічі) на Підкарпатті; р. ц. Станиславівської обл. 11 000 меш. (1931). Добування соли, деревообробна, гарбарська пром-сть. З 19 в. лісова школа.

Болиголов (Conium maculatum), отруйна трав’яниста рослина, до 2 м висоти, з родини окружкових; росте всюди на Україні б. хат і на пустирях, розпізнається по червонястих плямах на стеблі й неприємному запаху розтертих листків.

Болозович Авксентій (*1881), кооператор, проф. Київ. Кооп. Ін-ту, 1918—19 видатний діяч Всеукр. Учительської Спілки, один із засновників Всеукр. Учительського Вид. Т-ва, організатор ігукрової кооперації (Укрсільцукор і Українцукор); 1928 засланий на 3 роки на Соловки; 1930 справу його приєднано до процесу СВУ, і Б. знову засуджено на 5 р. ув’язнення, після відбуття якого залишено на поселенні в Сибірі.

Болота

Болотов М., сучасний балетмайстер Київ. Театру Опери й Балету, відзначений на міжнар. фестивалі танцю в Лондоні; постановник хореографічної частини на 1 декаді укр. мистецтва в Москві 1936: «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка» та ін.

Болотяна руда (дарнева руда), відміна бурого залізняка, перемішаного з глинами, вапном, піском і органічними рештками; залягає на дні боліт, має 25—35% чистого заліза, 0,2—2% фосфору. Б. р. виступає на Україні в основному на Поліссі; тут на її базі в 17—19 ст. працювали невеликі металюргійні підприємства.

Болотяні вулкани (сальзи), вулкани на Таманському й Керчинському півостровах; діють силою підземних газів, час від часу викидаючи синявосіре болото з водою й болотяні гази; із Б. в. б. Керчі, що дають лік. грязь і боракс, найвідоміші Булганакські й Тарханські.

Болоховці. (13 в.), поселенці між гор. Случчю й Богом, 1232—36 болоховські князі були союзниками гал. бояр у боротьбі з кн. Данилом; під час походу Батия піддалися татарам («татарські люди»); 1241 були розбиті Данилом, який і в 1254—55 робив походи проти «татарських людей».

Болсунова Віра, знавець нар. мистецтва, земський інструктор й організатор підприємства мист. виробів у Полтаві до 1917, потім працювала в пром. кооперації.

Болсуновський Карл (1838—?), аматор-археолог і нумізмат-збирач, кустос нумізматичного відділу Іст. Музею в Києві, автор кількох археологічних та нумізматичних нарисів, зокрема про символіку трипільської орнаментики, тризуб та дорогичинські пльомби.

Болтенко Михайло (*1888), консерватор Держ. Іст. Музею в Одесі, чл. Археологічної Комісії ВУАН, дослідник трипільської культури (Усатове б. Одеси, 1921 та керівник комбінату надчорноморськи археологічних експедицій в Одесі.

Болховітінов Євгеній (1767—1837), світське ім’я Євфимій, київ. митр. (1822—37; історик, археограф і бібліограф («Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина...», І—ІІ 1827; «Словарь русских светских писателей...» І—II. 1845), автор праць з історії Києва («Описание Киево-Софийского собора и киевской иерархии», 1825, та ін.), ентузіяст археології. Коштом Б. і під його керівництвом К. Лохвицький досліджував фундаменти Десятинної церкви та Золоті Ворота в Києві.

Болхуни, с. над Ахтубою (рукав дол. Волги) в Астраханській обл.; укр. етногр. острів (1926 р. 13 000 українців).

Болюх Василь (1889—1955), госп. і політ. діяч на Тернопільщині, 1935—39 посол УНДО до поль. сойму; помер в Австралії.

Большевики, див. Комуністична Партія Советського Союзу.

Большевізм, див. Комуністична Партія Советського Союзу.

Большівці (IV—5), с. м. т. на Опіллі, при злитті Нараївки і Гнилої Липи; р. ц. Станиславівської обл. Дрібна харчова пром-сть, оброблення будів. матеріялів. 4500 меш. (1931).

Бондаренко Григорій (*1892), графік, з Харкова; обкладинки, літографії, ілюстрації.

Бондаренко Євген, сучасний актор із школи театру «Березіль», продовжує працю в Харківському Драматичному Театрі ім. Т. Шевченка.

Бондаренко Іван (†1911), історик, доц. ун-ту в Одесі; твори: «Велике повстання англ. народу», «Про Ґарібальді», «Дніпром».

Бондаренко Михайло (*1903), сов. діяч, займав відповідальні посади в партійному й сов. апараті УССР; чл. ЦК КП(б)У, після самогубства П. Любченка голова РНК УССР, ліквідований у жовтні 1937.

Бондаренко Петро, кооп. діяч на Київщині, чільний працівник Київ. Облспоживспілки і Вукопспілки; в 1941—43 чл. правління Вукопспілки; закатований із родиною ґестапо, як укр. націоналіст.

Бондарство

Бондарук Іван (і 1940), діяч Луцької Просвіти, організатор кооператив; у 1930 посол до сенату від Укр. Радикальної Партії; в’язень поль. тюрем.

Бондарчук Володимир (*1905), геолог, проф. Київ. Ун-ту, д. чл. АН УРСР. Автор праці: «Геологія УРСР» (1948), чл. делегації УССР до ОН в Сан-Франсіско.

Бондарчук Сергій, сучасний видатний укр. кіноактор в СССР, зокрема відомий виконанням гол. ролі в фільмі «Тарас Шевченко» (реж. І. Савченко).

Бондарчук Степан, укр. театральний діяч, адміністратор і актор «Молодого Театру» (1917—19), згодом чл. режисерської колегії і пресбюра «Березоля»; теоретичні праці і критичні статті про театр для дітей; 1938 заарештований НКВД, доля невідома.

Бондіолі (Bondioli) Ріккардо (*1897), італ. публіцист, автор популярної історії України: “Ucraina, la terra martire ed indoma” (1939).

Бонкало Олександр (*1880), філолог, фахівець із закарп. укр. говірок і літератури, кол. проф. укр. і рос. мови в Будапештському Ун-ті. Опис рахівського діялекту, «Виїмки з угорсько-рус. письменства 17—18 в.». Псевдонім О. Рахівський.

Бонковська Ірина (*1898), банковець, економіст; гол. Надзірної Ради кооператив «Укр. Нар. Мистецтво» у Львові й «Базар» у Філядельфії.

Бонковський Денис, композитор-дилетант 1860-их рр., у Києві були надруковані: «Де шлях чорний», «Карі очі», «Козак-українець» й ін.

Бонн (Bonn) Франц Ксаверій (1882—1945), бельгієць, один з перших монахів чину о. Редемптористів, що прийняли сх. обряд у Галичині 1911 р.; 1918 капелян УГА, 1919 чл. укр. делегації для переговорів з Антантою, в кін. 1919—20 шеф дипломатичної місії УНР при Ватикані (після М. Тишкевича); згодом свящ. в ЗДА.

Бонч-Бруєвич Володимир (1873—1955), рос. соціял-демократ, згодом комуніст; займаючись іст. сектанства, видав деякі твори укр. сектантів (штундистів, мальованців; «Материалы к истории и изучению русского сектантства»), а також прозаїчні оригінальні твори Сковороди («Собрание сочинений», І. 1912) без цензурних скорочень, які були у вид. Багалія 1894 р.

Бонч-Осмоловський Гліб (1890—1943), археолог, досліджував печерні палеолітичні стоянки (Кош-коба 1923, Кіїк-коба 1924, Сюрень, Шайтан-коба 1928).

Бончев Георгій (*1866), болг. мінералог і петрограф, проф. Софійського Ун-ту, чл. болг. Академії Наук, д. чл. НТШ.

Бончевський Антін (1871—1903), гр.-кат. свящ. з Галичини; церк. і суспільний діяч в ЗДА, куди виемйґрував 1897 р.; автор ст. у «Свободі», 1900 був гол. Укр. Нар. Союзу; боронив укр. робітництво, фундував вид. популярних книжечок (В-во ім. А. Бончевського «Слово») і стипендії для студентів у Львові.

Бончковський (BΉczkowski) Володимир (*1905), поль. публіцист; засновник і ред. тижневика “Biuletyn Polsko-Ukraiρski” (Варшава, 1932—38), в якому пропагував потребу позитивної політики в укр. справі й ідею укр.-поль. співпраці; ред. квартальника “Wschσd”, місячника “Problemy Europy Wschodniej”, автор кількох книг із сх.-евр. проблематикою.

Боняк, половецький хан, нападав на Україну 1094—1107; відомий в нар. переказах як «шолудивий Буняка».

Боплян (de Beauplan) Гійом Лявассер (бл. 1600—73), франц. інж. і військ, картограф

Бора, сильний холодний вітер, що віє взимку із суходолу на море; на Чорному морі — в р-ні Новоросійського; здіймається тоді, коли на Кубані високий барометричний тиск, а на морі — циклон.

Бораковський Григорій (1846—?), автор невисокого ґатунку водевілів і драм з нар. життя; «Збірник драматичних творів» (1888).

Борати, група мінералів, різних боровокислих сполук: природний боракс (тинкаль), борацит, гідроборацит й ін. Б. — сировина для одержання бораксу, боратної кислоти тощо; поклади на Таманському і Керчинському півостровах (запас бл. 300 000 т бору) та на Перед-кавказзі б. Мінеральних Вод (30 000 т бору); природний боракс виділяють .болотяні вулкани на Керчинському й Таманському півостровах.

Борачок Северин (1859—1923), гром. діяч у Галичині, гр.-кат. свящ.; екон. організатор Стрийщини й Жидачівщини, один із засновників різних екон. т-в.

Борачок Северин (*1898), маляр із гал. Поділля, студіював у Краківській Академії Мистецтв, 1924 —37 працював у Парижі; нині на еміграції; побут, портрети, краєвиди, натюрморти (ЕУ І, табл. XIX).

«Борба», соц.-дем. газ., виходила в Глібокій на Буковині в 1908—14 і 1918 рр. за ред. Й. Безпалка.

Борбісти, група лівих укр. с.-р., що підтримала больш. владу на Україні й утворила нову партію Б. (за назвою їх органу рос. мовою «Борьба»), яка проіснувала від травня 1919 до липня 1920, коли вона самоліквідувалася й увійшла до КП(б)У; у 1920-их рр. деякі кол. Б. відігравали ролю в уряді УССР (Терлецький, Качинський, Мстиславський, відомий своїм виступом проти українізації 1926 прокурор Малицький, Алексеєв, Беседовський та ін.).

Бордейний Іван (*1884), псевд. О. Задума, учитель, журналіст і письм. на Буковині.

Бордзіловський Є., сучасний ботанік, чл.-кор. АН УРСР, співр. Ін-ту Ботаніки АН УРСР, співавтор «Флора України».

Бордичевська Віра, укр. гром. діячка-народниця кін. 19 в., активний чл. Жін. Т-ва на Вищих Жін. Курсах у Києві в 80-их рр., працювала над орг-ціею «Укр. каси»; під впливом народницьких ідей згодом провадила осв. роботу на селі.

Бордуляк Тимотей (псевд. Ветлина) (1863—1936), укр. прозаїк і перекладач, співр. «Зорі» та ін. журн., гр.-кат. священик; автор реалістичних оповідань з життя сучасного йому гал. селянства: зб. «Ближні, образки й оповідання» (1899), перевидані в Києві 1903 п. н. «Оповідання з галицького життя»; пізніше в альманахах та в періодичних вид. з’явилися: «Прохор Чиж», «Жура», «Перерваний страйк», «Вістка», «Переднівок», «Майстер Федь Триндик», «Ювілят»; після 1914 не друкувався.

Бордун Меланія (*1887), 1920—39 рр. дир. Укр. Дівочого Ін-ту в Перемишлі; праця з життя укр. священичих родин 18 в., надрукована у вид. НТШ.

Бордюговський Арсеній (1865—192?), церк. діяч, протоієрей у Володимирі Волинському, проповідник, співр. церк. видань.

Борецький Адальберт (*1911), маляр із Закарпаття; імпресіоністичний стиль, соціяльна тематика; виставлявся в Ужгороді, Львові, Києві.

Борецький Ісидор (*1911), родом з Острівців у Галичині. Студіював теологію в Мюнхені, згодом виїхав до Канади, де виконував душпастирську працю; свячений на свящ. 1938, на єпископа титулярного аматуського — 1948. Того ж року призначений Апостольським Екзархом на Сх. Канаду з осідком у м. Торонто. Зорганізував і налагодив церковну й культурну працю в екзархаті.

Борецький Йов (Іван) (†1631), київ. правос. митр.

Борецький Микола, див. Микола Борецький.

Борецький Михайло (*1921), видавець укр. книг на еміграції; в-во в Реґенсбурзі (з 1945 — словники, підручники, красне письменство), пізніше в Нью-Йорку.

Боржава (Бережава), гірська група в Полонинському Бескиді між: р. Вовчою і Великою Рікою, висотою до 1679 м (верх Стіг); широкий рівний хребет, вкритий великими полонинами; узбіччя Б. стрімкі, вкриті буковими лісами й розчленовані долинами до 1000 м глибини. Гор. межа лісів — на висоті 1100—1200 м, на узбіччях є сліди льодовика (котли).

Боржава, права притока Тиси на Закарпатті.

Боржковський Валеріян (1846—1919), етнограф, археолог і статистик; друкувався в «Киевской Старино» та в «Матеріялах до укр. етнології НТШ»; за укр. влади був комісаром у Вінниці, забитий большевиками.

Борзаковський Пилип, канцелярист Ген. Військ. Канцелярії, разом із Ладинським вів «Діяріюш» (1722—23), що його О. Лазаревський надрукував у вид. «Чтения Общества Нестора-Летописца» (1896).

Борзенко Сергій (*1909), укр. сов. прозаїк і журналіст; належав до студії Пролітфронту; новелі, роман «Скоряючись законам війни» (1946).

Борзна (II—13), с. м. т. не. р. Доч (притока Десни); р. ц. Чернігівської обл. 11 000 меш. (1933). У р-ні велика цукроварня. У наслідок великої віддалі від залізниці (17 км) не зростає (1897 — 12 000 меш.). В 17 в. укріплене м-ко; з 1781 пов. м. Чернігівського намісництва (пізніше губернії); в околицях знайдено скарби з 6—8 в.

Борзяк Дмитро, укр. письменник 1920-их рр.; зб. оп. «Під дощ» (1927), на поч. 1930-их рр. засланий.

Борзяк П., сучасний фізик, наук. співр. Ін-ту Фізики АН УССР; праці: «Вентильний фотоефект при низьких температурах», «Емісія складних катодів під впливом освітлення» й ін.

Бориня (IV—4), с. на гал. Бойківщині у центр, карп. улоговині; р. ц. Дрогобицької обл.

Борис (†1015), св. князь, син Володимира В.; в 994—96 дістав Ростовське князівство; убитий на р. Альті братом Святополком.

Борис Іван (1869—1923), видатний купець; один із перших організаторів укр. міщанства в Перемишлі й укр. купецтва в цілій Галичині (співініціятор Комітету Укр. Купців у Львові); 1922 заснував відому фірму текстильних виробів; по смерті Б. підприємства вів син — Б. Євген, тепер бізнесмен у Торонто (Канада).

Борисенок Степан (*1891), історик укр. і білор. права, 1922—33 рр. чл. комісій для виучування історії зах.-руського та укр. права і виучування укр. звичаєвого права при УАН, доц. Київ. Ін-ту Нар. Госп-ва; праці: «Карний зміст потока Руської Правди» (1925), «Звичаєве право Лит.-Руської держави на поч. 16 в.» (1928) та ін. Після заслання 1937 доля невідома.

Борисикевич Іван (1815—92), правник, власник маєтку, гром. і культ, діяч галицького відродження; 1848 заступник голови Гол.Руської Ради; учасник слов. конгресу в Празі, один з ініціяторів і активних чл. Собору Руських Учених, в 1860-их рр. чл. крайового Гал. Сойму.

Борисикевич Михайло (1848—99), лікар-окуліст, проф. в Інсбруку і Ґраці; праці переважно з гістології сітківки.

Борисів Валентин (*1901), композитор в УССР; симфонічна поема «Кармелюк», 2 смичкові квартети, сольоспіви.

Борисівка (III—17), с. на гор. Ворсклі (сх. Слобожанщина); р. ц. Білгородської обл. 1926 — 19 000 меш. Б. заснована козаками під кінець 17 в. 2/3 населення р-ну — українці.

Борискович Ісаакій (†1641), правос. церк. і осв. діяч, організатор і ігумен (1602) Дерманського монастиря, згодом ігумен у Черпчицях, один із організаторів Луцького Хрестовоздвиженського братства (1617), викладач його школи; 1620 здобув привілей на ставропігію Луцького братства у Єрусалимського патріярха Теофана; 1621 висвячений останнім на єн. луцького і острозького, але висвячення не визнав поль. король Жигмонт III; брав участь у київ. соборі 1640, заступаючи П. Могилу.

Борисковський Павло, ленінградський археолог, досліджував палеоліт і неоліт України («Людина кам’яного віку на Україні», 1940; «Палеолит Украины», 1953).

Борислав (IV—4), м. над р. Тисьменицею б. підніжжя Високого Бескиду, р. ц. Дрогобицької обл. Осередок нафтової пром-сти. М. постало шляхом злиття Борислава, Тустанович, Водянки й Мразниці (В. Б.); із зростанням промисловости сильно збільшилося населення, зокрема поль. і жид.: 1880 — 15 500 (28% укр., 10% поль., б2% жид.), 1931 — 41 000 (23% укр., 48% поль., 28% жид.). З першої половини 19 в. нафту здобували з ручних «шибів»; пробне свердлування 1862. Експлуатація й продаж ділянок провадилися хаотично; крім нафти, видобували озокерит (земний віск) і земні гази. Найбільший видобуток у 1905—09 рр. при глибині свердловин до 2 000 м. Продукція нафти в Б. становить 80% видобутку всіх укр. Карпат. Нафтодестилярня, заводи устатковання для нафтової пром-сти, фабрики перероблення озокериту, свічок, мастил, ґумових виробів та ін. Карп. Н.-Д. Геол. Ін-т, гірничі школи.

«Бориславнафттрест», управління нафтовою пром-стю Дрогобицько-Бориславського нафтового р-ну.

Бориславський нафтовий басейн, див. Дрогобицько-бориславський промисловий район.

Борисов Євген (1853—1900), етнограф і статистик, співр. «Громади» М. Драгоманова і «Гром. Друга» І. Франка; 1879 засланий на Сибір за участь в укр. русі в Одесі; повернувшись із заслання, займався журналістикою в Одесі й Херсоні.

Борисов Інокентій, архиєп., див. Інокентій Борисов.

Борисови, брати: Андрій (1798—1854) і Петро (1800—1854), офіцери з укр. безземельних дворян, декабристи, засновники Товариства З’єднаних Слов’ян; Петро провадив пропаганду серед солдатів; активні учасники повстання Чернігівського полку; відбувши 13 р. каторги, жили на засланні.

Борисоглібська Ганна (1869—1939), уроджена Сидоренко, визначна акторка.

Борисоглібський собор у Чернігові

Бориспіль (Баришпіль) (III—11), с. м. т. і р. ц. Київ. обл., 40 км на сх. від Києва. В 1918 р. бої Трипільської дивізії отамана Зеленого з гетьманськими військами під час повстання Директорії УНР, пізніше бої місц. повстанців з большевиками.

Бористен, грец. назва Дніпра від не грец. слова місц. походження.

Бористеніти, див. Ольбія.

Борисяк Никифор (1816—82), проф. Харківського Ун-ту, дослідник геології України, зокрема корисних копалин; «Сборник материалов, относящихся до геологии Южной России» (1867) та багато ін.

Борисяк Олексій (1872—1944), рос. геолог і палеонтолог, проф. Петербурзького Гірничого Ін-ту, д. чл. Академії Наук СССР. М. ін. досліджував геологію Донбасу, півд.-сх. Харківщини і Криму.

«Борітеся-поборете», неперіодичний орган т. зв. «закордонної делегації УПСР» за ред. М. Грушевського, П. Христюка і М. Чечеля, виходив у Відні 1920—22.

Борковський, співак-бас, родом із Галичини; у 1850—60 рр. концертував по Европі; пізніше перший бас опери в Амстердамі.

Борковський Віктор, рос. мовознавець; в кін. 1940-их рр. проф. Львівського Ун-ту і ред. органу ун-ту «Вопросы славянского языкознания»; праці про синтаксу грамот 14—15 в. з тенденцією розглядати сх.-слов. мови того часу як цілковиту єдність; тепер у Москві.

Борковський Іван (*1890), археолог, проф. УВУ в Празі (до 1945), дослідник шнурової кераміки на Україні.

Борковський Олександр (1841—1921), один із піонерів відродження Галичини, публіцист і педагог; ред. «Зорі» (1886—97), співр. і ред. «Діла», співзасновник «Просвіти».

Борковський Федір, учасник визвольних змагань, в 1941 голова міста в Полтаві, розстріляний німцями.

Борковський-Дунін (Borkowski-Dunin) Петро (1890—1949), граф, поль. політ, діяч і публіцист; 1926 — львівський воєвода; обстоював неподільність Сх. Галичини як цілого, вважаючи її одвічним мішаним краєм і місцем співпраці між: українцями і поляками; виступав проти колонізації Галичини і пацифікації в 1930 р.

Борковський-Дунін Юрій-Василь (1640 —1702), полк. чернігівський; належав до найбагатших панів на Гетьманщині, відомий допомогою правос. церкві: реставрував чернігівську церкву Спаса (1675), спричинився до відновлення Єлецького монастиря.

Борова (III—11), с. м. т. над р. Стугною, Хвастівського р-ну Київ. обл.

Борове (IV—18), с. на Донецькій низовині; р. ц. (у півд.-сх. частині) Харківської обл.

Боровець Тарас (*1908), псевд. Бульба, гром. діяч і політик

Боровик Віталій (*1861—?), гром. діяч і письм., один із засновників братства Тарасівців; поезії на гром. теми («Мати-українка»), переклади, вів укр. книгарню «Діло» в Одесі.

Боровик Дмитро (1876—1920), укр. гром. діяч на Далекому Сх.; політ. засланець у Сибірі, з 1916 у Владивостоці, де редаґував і видавав перший укр. часопис «Українець на Зеленому Клині» (1917—18), секретар 4 укр. далекосх. з’їздів, один із основоположників укр. незалежницького руху на Далекому Сході.

Боровик Леонід (*1894), актор і мистець-декоратор театру «Заграва» і Театру ім. Котляревського в Галичині; резонер, ролі Нерона в «Камо грядеши», Шуліка в «Ой Морозе, Морозенку» Лужницького та ін.

Боровиковський Володимир (1757—1825), портретист світової слави

Боровиковський Лев (1806—89), поет і педагог, належав до харківської групи романтиків, автор баляд: «Маруся» (1829) за «Ленорою» Бюргера, «Фарис» (1830) за Міцкєвічем, «Чорноморець», «Вивідка», «Волох» та ін., байок («Байки і прибаютки» 1852), збирач укр. фолкльору.

Боровиковський Олександр (1844—1905), син Лева Б., правник; автор нарису «Женская доля по малорусским песням».

Боровське (V—19), с. м. т. на Донбасі, Лисичанського р-ну, Ворошиловградської обл. Хемічна пром-сть, зв’язана з пром-стю сусідніх м. Лисичанського й Рубіжного.

Боровський Володимир (*1907), протестантський діяч, пастор, один із засновників Укр. Євангельсько-Реформованої Церкви на Зах. Укр. Землях; діяч Укр. Євангельського Об’єднання Півн. Америки, автор книг і ст. на рел. теми.

Боровський Михайло (*1891), агроном, знавець і пропаґатор пасічництва й садівництва на 3-ах. Укр. Землях; ред. ж. «Укр. Пасічник» (1928—39), «Практичне Садівництво» (1933—38) у Львові; доц. УТГІ, автор підручників пасічництва, садівництва та ін. праць.

Бородавка-Неродич Яцко, коз. гетьман 1620—21, висунутий низовиками суперник Сагайдачного; обвинувачений за неуспіх походу в Молдавію, був скинутий з гетьманування і стятий під Хотином 1621.

Бородаєвський Сергій (1870—1942), визначний кооператор-учений і діяч

Бородай Олександр (1844—1914), інж., гром. діяч, працював у ділянці відродження кобзарства; 20 р. прожив у ЗДА, згодом повернувся до Києва.

Бородач (Gypaetus barbatus), один із найбільших птахів-хижаків (розмах крил до 2,5 м), живе у високих горах на Кавказі й у Карпатах.

Бородино (VII—10), с. у півд. Бесарабії; р. ц. Одеської обл.

Бородієвич Євген (1889—1924), хорунжий УСС, автор спогадів «В чотирикутнику смерти».

Бородієвич Остап (1883—1920), сотник УГА, ветеринарний референт при Секретаріяті Військ. Справ; загинув у больш. полоні.

Бородієвич Роман-Володимир (*1919), композитор, учень Р. Придаткевича й Д. Ґіванса, тепер в ЗДА; твори скрипкові, фортепіянові, оркестрові й ін.

Бородянка (III—10), с. над р. Здвиж, р. ц. Київ. обл., відоме боями з большевиками за Київ Січових Стрільців і Лівобережного гайдамацького коша в січні 1918.

Боронява, с. на півн. сх. від Хусту, Закарп. обл.; монастир Василіян (заснований бл. 1716 і закритий Йосифом II, відновлений 1930 р.), відомий рел. осередок (численні прощі).

«Боротьба», орган київ. групи укр. соціялістів-революціонерів, виходив 1915 нелегально на міміографі (5 чч.), за ред. М. Ковалевського.

«Боротьба», неперіодичний орган спершу закордонної групи УСДРП, пізніше приватний — ред. і видавця його Л. Юркевич (Л. Рибалка), виходив 1915—16 у Женеві; вів гостру кампанію проти Союзу Визволення України; статті з.«Б.» використовували зокрема рос. соц.-демократи в своїх виступах проти укр. змагань.

«Боротьба», щоденна газета, виходила в Києві 1917—20 рр., в перші місяці по революції центр, орган Укр. Партії Соціялістів-Революціонерів (ред. М. Шраг), згодом орган лівої фракції УПСР, що дістала від газети назву боротьбістів (ред. В. Блакитний).

«Боротьба», газ. — орган Укр. Соц.-Дем. Роб. Партії в Кам’янці Подільському в 1918—19.

«Боротьба», група «пролетарських» письменників, виникла 1919 в Києві при газ. «Більшовик» і при київ. органі ЦК УПСР «Боротьба»; до «Б.» входили м. ін. В. Блакитний, А. Заливчий, В. Чумак, Г. Михайличенко; вид. альманахи «Червоний вінок» (1919) і «Зшитки боротьби» (1920).

«Боротьба», соц.-дем. часопис у Чернівцях совєтофільського напряму (1926 —29), фактичні ред. І. Стасюк, Т. Козак, С. Галицький, В. Руснак.

Боротьбісти, див. Українська Партія Соціалістів-Революціонерів Комуністів-Боротьбістів.

Борсук (Meles meles L.), хижак з родини куниць, живе в норах; до 90 см довж., до 30 кг ваги; шерсть Б. йде на щітки й пензлі, шкіра на кожушки й на торбинки.

Борсук Олександра (дати нар. і смерти не відомі), дружина Василя Вовка-Карачевського, гром. і політ, діячка-народниця, стояла б. Київської Громади; вчителюючи у земських школах на Чернігівщині, провадила нац.-осв. працю серед селян.

Борсуки, укр. рід з кількома відгалуженнями, відомий з пол. 17 в.: м. ін. Іван Б., сотник полковий ніженський (1649—54); Марко, полк. (1675—77) ніженський; Петро, наказний київ. полковник (1706); Зиновій, київ. полковий суддя (1753—64); Яким, перекладач Колегії Закордонних Справ, стародубський полк. (1757—59); Федір, значний військ, товариш Стародубського полку (1718).

Борткевич Сергій (*1877), піяніст і композитор із Харкова, проф. Консерваторії; твори для скрипки, віольончелі, фортепіяна й ін.

Бортник Януарій (*1895?), актор і режисер, родом із Тернополя, один із представників режисерської школи «Березоля», в 1930-их рр. мист. керівник театрів у Харкові й Дніпропетровському; 1937 був засланий.

Бортництво, спосіб бджільництва, що прийшов на зміну примітивному «видиранню» меду диких бджіл у дуплах дерев. Бортники вирубали для бджіл штучні дупла-борті, а пізніше стали підвішувати високо на деревах вулики-колоди. Відоме на Україні з найдавніших часів, Б. охоронялося законами в княжу добу. Б. дожило в лісах Волині, півн. Чернігівщини й півн. Київщини до поч. 20 в.

Бортнянський Дмитро (1751—1825), великий укр. духовний композитор, дириґент

Боршош-Кум’ятський Юлій (*1905), закарпатський поет і педагог; зб. поезій «Весняні квіти» (1928), «З мого краю» (1929), «Кров кличе» (1938) та ін.

Борщагівка (III—11), с. під Києвом на зах. від нього, відоме боями укр. військ і укр. повстанців проти большевиків і добровольчих рос. військ за опанування столиці України; особливо важкі бої відбулися під час облоги Києва Осадним корпусом Січових Стрільців (листопад 1918) і під час відступу з Києва (січень 1919).

Борщагівський Олександр (*1908), сучасний театрознавець і театральний діяч в УССР, викладач Театрального Ін-ту в Києві, критик, деякий час ред. ж. «Театр», автор низки праць, м. ін. «Шекспір на сцені укр. театру» (зб. «Шекспір»), «Шевченко і театр» (разом із М. Йосипенком, «Мистецтво» 1941), монографія «Бучма» (1947) й ін.; в 1948—49 зазнав гострої критики за «космополітизм».

Борщак Ілько (*1895), історик і публіцист, д. чл. НТШ, проф. Держ. Школи Сх. Мов у Парижі; праці: «Григор Орлик» (1932), «Наполеон і Україна» (1937), “L’Ukraine dans la littιrature de l’Europe occidentale” (1930), “L’Ukraine à la confιrence de la paix” (1938); спільно з Рене Марте-лем франц. мовою «Мазепа» (1931); розвідки про Україну по чужоземних журн., особливо франц.; зредаґував і видав із вступними статтями О. Стороженка «Марко Проклятий» (1946), Костомарова «Книги битія укр. народу» (1947), «Вибраний Кобзар» Т. Шевченка (1947).

Борщакова Софія (1891—1932), уроджена фон-дер Лявніц, гром. діячка, дружина І. Борщака, спільно з Рене Мартелем переклала Шевченкового «Івана Гуса» на франц. мову (“Le Monde Slave” 1930).

Борщів (V—7), м. в півд.-сх. частині гал. Поділля; р. ц. Тернопільської обл. 6000 меш. (1931). Харчова пром-сть місцевого значення, в р-ні виноградники, морелеві сади. За Австрії й Польщі пов. м. Поблизу (с. Височинці) оборонний замок 17 в.

Борщівник (Heracleum Spond.), рослина до 1,5 м висоти, з родини окружкових; з Б. до поширення культури буряків варили борщ.

Борщов Ілля (1833—78), ботанік і хемік, з 1868 проф. ботаніки Київ. Ун-ту; праці з кольоїдної хемії й різних ділянок ботаніки, м. ін. про гриби й водорості Чернігівщини.

Босий Володимир (*1899), діяч гетьманського руху в Канаді, ред. тижневика «Пробій» в Торонто (1924), співр. і ред. тижневика «Канадійський Українець», співр. «Кан. Січі», ред. «Укр. Робітника», автор брошур.

Боснія

Боспор Кіммерійський, грец. назва Керчинської протоки.

Боспорське царство

Бостон (Boston), м. в ЗДА, у стейті Мессечусетс, порт, 801 000 меш.; укр. колонія (2 кат., 1 правос. церква).

Боський (van den Bossche) Людвик (1887—1938), бельг. редемпторист гр.-кат. обряду; 1914—34 працював серед українців у Канаді, згодом у Бельгії; в Брюсселі організував першу парохію укр. католиків; автор популярних брошур на рел. теми.

Бота (Botha) Луїс (1862—1919), ген., держ. діяч Півд. Африки

Ботаніка

«Ботанічний Журнал», наук. квартальник, орган Ін-ту Ботаніки АН УРСР (з 1940); заснований в 1921 як «Укр. Ботанічний Журнал», в 30-их рр. називався «Журнал Ін-ту Ботаніки УАН».

Ботанічний сад АН УРСР, організований 1936 у Печерському р-ні Києва

Ботанічні сади

Ботвинівський Максим (*1889), кооператор і земський діяч, належав до УПСР, у 1917—18 чл. правління Дніпросоюзу і гол. правління Київ. Губсоюзу, пізніше чл. правління Молочарспілки; чл. СВУ, засуджений у процесі 1930; дальша доля невідома.

Ботна, права притока Дністра на Бесарабській височині.

Ботошани (BotoΊani) (VI—7), м. в півн. Молдавії (Румунія), 29 000 меш. у 1948 р.; навколо Б. до 17 в. переважало укр. населення, згодом майже цілковито зрумунізоване.

Боффало (Buffalo), м. в ЗДА у стейті Нью-Йорк, на кордоні Канади, над озером Ері; 580 000 меш; укр. колонія, має 2 кат. церкви і 1 правос.

Бохенський (Bocheρski) Олександр (*1904), поль. політик і есеїст, автор “Problem Polsko-ukraiρski w ziemi Czerwieρskiej” (1938), “Dzieje g³upoty w Polsce” (1947).

Боцюрків Іларіон (1880—1935), гром. діяч, адвокат у Львові, пов. комісар ЗУНР у Бучачі (1918).

Боцюрків Ілярій (*1898), рел.-гром. діяч у Канаді, куди прибув 1927 з Галичини; 1953 — всекан. гол. Братства Українців Католиків (БУК).

Боцян Йосиф (1879—1926), церк. письм., укр. кат. єп. луцький, висвячений митр. Андреем 1914 р. в Києві, не допущений до своєї катедри й єпархії поль. урядом. Переклав «Наслідування Христа» Томи Кемпійського; співр. богосл. і наук. журналів.

Бочарова Ніна, сучасна спортсменка (Київ), майстер і чемпіон України й СССР з руханки; на Олімпійських Ігрищах 1954 в Гельсінкі здобула в руханці 2 золоті й срібну медалі.

Бочковський Ольґерд Іпполіт (1884— 1939), визначний укр. соціолог

Бош Євгенія (1879—1925), больш. діячка, жид. походження, в 1917—18 чл. першого сов. уряду; в 1918—19 керувала больш. загонами на Україні.

«Боян», назва муз.-співочих т-в у Галичині й Буковині; перший «Б.» організовано 1891 у Львові (гол. В. Шухевич) і Перемишлі, 1894 у Станиславові, 1895 в Коломиї, 1898 в Чернівцях, 1901 у Снятині, Стрию, Тернополі й Дрогобичі; 1904 у Києві, бл. 1-905 в Полтаві. Т-ва «Б.» після сов. окупації були ліквідовані.

«Боян», популярний муз. місячник у Дрогобичі (1929—32) за ред. о. С. Сапруна.

Бояри

Боярка-Будаївка (III—11), с. м. т. Києво-Святошинського р., Київ. обл., 22 км на півд.-зах. від Києва, серед соснових лісів, туберкульозна санаторія. Технікум бджільництва. Відома з облоги Києва Осадним корпусом Січових Стрільців 1918.

Боярська Євдокія (1860—1900), справжне прізвище Богемська, відома акторка, учениця М. Кропивницького; в театрі М. Старицького грала героїчні ролі побутового репертуару (особливо вдала Харитина у «Наймичці» Тобілевича).

Боярська рада (дума)

Боярський М., земський діяч на Полтавщині перед 1917 р., учасник демонстративної резолюції земських зборів 1914 за навчання укр. мовою; за доби визвольних змагань гол. Пов. Земської Управи в Лубнях, один із організаторів і керівників Укр. Дем.-Хліборобської Партії (1917). Учасник гетьманського перевороту у квітні 1918 р.

Бравлин (перша пол. 9 в.), староруський кн., 800 спустошив півд. узбережжя Криму (ця подія згадується в житії св. Стефана Суразького).

Брадач Іван, єп. мукачівський (1767—72), борець за канонічне визнання єпархії та її унезалежнення від впливів лат. єпископів Егеру. Папа Климент XIV буллою “Eximia regalium” канонічно заснував єпархію (1771), а Б. призначив першим її єпископом.

Брадач Михайло, титулярний єп. бориленський, управляв як ген. вікарій мукачівською єпархією (1809—16); за його управління із зах. її частини створена Пряшівська єпархія (1818).

Брадфорд (Bradford), місто в півн. Англії, 294 000 меш. (1950), текстильна пром-сть; найбільша в Англії укр. громада (бл. 1400), відділи Союзу Українців Брітанії (власний дім) і Об’єднання Українців, парафії обох укр. церков.

Бражник Володимир, легкоатлет київ. «Іскри», скок жердкою 4,30 м (1954), один з кращих у Европі; чемпіон СССР.

Бразілія (Brasil)

Браїлів (IV—9), м-ко над р. Ров на сх. Поділлі, Жмеринського р-ну Вінницької обл.

Брайтер (Breiter) Ернест Теодор (1865— 1935), поль. публіцист і політик у Галичині, незалежний соціяліст, посол до австр. парляменту зі Львова; 1918 — член Укр. Нац. Ради й уряду ЗУНР; єдиний поль. політик, що став на плятформу укр. державности. Помер на еміграції.

Бранденбург, див. Пруссія.

Брандес (Brandes) Ґеорґ (1842—1927), данський літ. критик жид. походження; у 1880-их рр. подорожував по Сх. Европі; перший у Скандінавії написав працю про Шевченка, високо оцінивши його творчість («Збірка творів», X. 1902).

Брандон (Branden), м. в Канаді, в півд.-зах. частині провінції Манітоба; 1951 р. на 20 600 меш. — 1 600 українців (7,6%).

Бранисько, невелика ґранітна гірська група, 1172 м висоти; розташована в верхів’ях р. Ториси в півн.-сх. частині Центр. Карпат (Словаччина) на укр.-словацькому етногр. пограниччі.

Брандт (Brant) Юзеф (1841—1915), поль. маляр, видатний баталіст; деякий час перебував на Україні; автор низки картин із козацького побуту: «Військо йде», «Бій із татарами» й ін.

Брасюк Гордій, письм. в УССР, зб. оп. «Безпутні» (1926), «В потоках» (1927), роман «Донна Анна» (1929); в 1930-их рр. арештований.

«Братерство Тарасівців», див. Тарасівці.

Братерський Микола, сучасний драматичний актор в характерних ролях; працював у Нар. Театрі в Харкові, недовго в «Березолі», в театрі Червоної Армії (Київ) та в Театрі ім. Франка в Києві, у 30-их рр. — один із провідних акторів київ. поль. театру.

Братиця Павло (1825 — дата смерти невідома), кобзар із с. Тарасівки Ніженського пов.; від. Б. записано чимало нар. творів.

Братіслава (Bratislava), м. на лівому березі Дунаю, столиця Словаччини, 184 000 меш. (1948); у Б. невелика укр. колонія, в 1930-их рр. — Т-во «Просвіта»; після поразки на Карп. Україні до Б. прибула деяка кількість укр. політ, емігрантів.

Братіяну (Bratianu) Йон (1864—1927), рум. політ, діяч, лідер ліберальної партії, за його прем’єрства (1922—26) заборонено укр. нац. працю на Буковині і в Басарабії.

Братки (Viola tricolor), декоративна рослина, відміна фіялки; поширена по всій Україні, відома в укр. фолкльорі.

Братківська (V—5), невелика гірська група в Полонинських Бескидах, суцільно вкрита лісами й полонинами; також назва найвищого верху групи (1792 м).

Братковський Данило (†1702), гром. діяч із волинської шляхти; оборонець православія і суспільних прав укр. населення на шляхетських соймиках Київщини та Волині. 1700 встановив зв’язок із Мазепою; згодом узяв участь у повстанні Палія; під час придушення поль. владою Палієвого повстання стятий у Луцькому. 1697 видав у Кракові збірку сатиричних віршів “Œwiat po czκœci przejrzany”.

Братковський Юрій Онуфрій (1722— 90), церк. діяч, василіянин із Галичини; ігумен Угнівського монастиря, обстоював права свого чину перед австр. урядом; йому завдячують заснування василіянського монастиря в Дрогобичі (1774).

«Братній Союз», таємне т-во укр. гімназистів народовецького напряму в 1871 —75 рр. у Чернівцях.

«Братская Беседа», тижневик Свято-Богородичного Братства в Холмі 1910-их рр.; містив матеріяли укр. мовою з красного письменства, історії та етнографії.

Братства, рел.-нац. т-ва

Братство Воскресіння, засноване в Києві 1917 після з’їзду духовенства й мирян, який обрав головою протоієрея Василя Липківського, пізніше митр. Б. В. мало на меті здобути автокефалію Укр. Правос. Церкви; воно перетворилося на Всеукр. Церк. Раду, що скликала 7.1.1918 р. Всеукр. Церк. Собор.

Братство колишніх вояків 1 Української Дивізії Української Національної Армії, комбатантська орг-ція кол. вояків 1 УД, створена 1950 на з’їзді в Мюнхені-Фраймані з метою плекати військ, традиції, допомагати військ, інвалідам та ін. Братство, що має осідок в Мюнхені і Крайові Управи у Німеччині, ЗДА, Канаді, Арґентіні й Австралії, видає двомісячник «Вісті Братства кол. вояків 1 УД УНА» (з 1950) й ін. публікації мемуарно-іст. і військ.-фахового характеру.

Братство св. о. Николая, офіц. назва «Укр. Запомогове Братство ім. св. Николая в Канаді»; найстаріша допомогова орг-ція в Канаді, заснована у Вінніпегу 1905, що об’єднує українців-католиків; з 1930 поширило свою діяльність на цілу Канаду.

Братство св. Покрови, засноване 1921, рел. об’єднання, служило духовним потребам правос. вояків у таборах інтернованих у Польщі; дбало за душпастирську обслугу, видавало церк.-рел. книжки, журн. «Рел.-Наук. Вісник» і т. п.

Братство св. Покрови УАПЦ в Арґентіні, церк. т-во правос. українців у Арґентіні, засноване 1946; в Буенос-Айресі утримує церкву св. Покрови, має 4 філії на провінції з власними невеликими церквами; при Б. є бібліотека, з 1950 виходить місячник «Дзвін».

Братство Українських Січових Стрільців (УСС), комбатантська орг-ція кол. УСС, виникла на еміґрації в Німеччині 1948; існує 5 станиць в ЗДА, 4 в Канаді, 1 в Арґентіні, 1 в Німеччині.

Братство Української Державності, БУД, таємна організація, заснована на весні 1919, підтримувала зв’язки з урядом УНР на еміґрації до 1924, коли самоліквідувалася з огляду на небезпеку продовжувати діяльність. Провідну ролю відіграв [С. Єфремов.]

Братство Українців Католиків Канади (БУК), рел.-нац, орг-ція українців-католиків у Канаді, що постала 1932 в Саскачевані з відділами по всій Канаді; спочатку БУК мав також жін. і юначі відділи, тепер організовує лише чоловіків; органом БУК була газ. «Будучність Нації», виходить рел.-нац. характеру бібліотека БУК.

Братське (VI—12), с. на р. Мертві Води; р. ц. Миколаївської обл.

Братські школи

Браунер Олександр (1857—1941), зоолог-систематик і археолог; 1919 один з організаторів і керівник катедри тваринництва Одеського С.-Г. Ін-ту, в 1923—35 завідувач наук. частиною і консультант Н.-Д. Ін-ту в Асканії Новій; бл. 150 наук. праць, м. ін. присвячених походженню укр. степ. худоби: «Рогатый скот» (1922), «Сельскохозяйственная зоология» (1923) й ін.

Брацлав (V—9), с.м.т. на р. Бог на півд. сх. Поділлі; р. ц. Вінницької обл. Відомий з 14 в., за поль. часів важливе оборонне воєводське м. (див. Брацлавське воєводство), за козаччини — полкове. Під Росією пов. м. Подільської губ. Згодом за браком залізниці Б. підупав. У грудні 1919 бої Запор, корпусу з денікінцями.

Брацлавське воєводство, адміністративна одиниця в межах Польщі в 1569—1793 рр.; охоплювала до 1598 півд. частину Поділля з центром у Брацлаві, згодом у Вінниці; в 1648—67 входила до складу Козацької держави як окремий полк (див. карту в ЕУ І, стор. 448).

Браччі Себастіяно (17 в.), київ. архітект італ. походження, один із перших будував у переходовому до барокко стилі; 1613 реставрував Успенську соборну церкву на Подолі.

Бращайко Михайло (*1883), брат Юлія, правник, закарп. політ, і культ, діяч, організатор укр. руху на сх. Закарпатті (1918—19), делегат від Закарпаття до уряду ЗУНР, чл. Центр. Руської Нар. Ради та ін. установ, заступник гол. Христ. Нар. Партії, чл. Сойму Карп. України.

Бращайко Юлій (1879—1946), адвокат, закарп. політ, і культ, діяч, організатор Хустської Нар. Ради 1919, що висловилася за приєднання Закарпаття до України, чл. засновник Центр. Руської Нар. Ради в Ужгороді, іменований до автономного уряду т. зв. Директорії Підкарп. Руси, чл. багатьох культ, і екон. установ, керівний чл. Христ. Нар. Партії, видавець «Укр. Слова», посол до Сойму Карп. України і мін. останнього уряду Карп. України. Помер у сов. тюрмі.

Бредов Микола (*1873), денікінський ген., 1918 командував частинами, що захопили Київ і частину Правобережжя.

Бредулець, див. Багонник.

Бреслав (Bresalau), з 1945 поль. м. Wroclaw, 630 000 меш.; до війни найбільша зб. славістики (в Німеччині); з 1918 в Б. існував Сх.-Евр. Ін-т (Osteuropa Institut), дир. якого були проф. Г. Юберсберґер і проф. Г. Кох, прихильники українців. З 16 в. у Б. бувало багато укр. студентів; за козаччини через Б. проходив укр. експорт.

Бриґада (франц.-італ. термін), відділ війська

Бриґада сільсько-господарська

Бриґідер Володимир (1889—1952), зоолог, д. чл. НТШ, проф. Львівського Ун-ту; праці з мікроскопічної анатомії, генетики, гігієни, охорони природи. Помер на еміґрації в Канаді.

Брижжаха Григорій (*бл. 1890), видатний дириґент Укр. Держ. Лівобережної Капелі у Харкові; заарештований у 30-их рр., доля невідома.

Брик Іван (1879—1947), філолог, гром. і пед. діяч, д. чл. НТШ, голова львівської «Просвіти» (1932—39), ред. «Письма з Просвіти» (1923 —25); праці про слов’янські літ. взаємини поч. 19 в., про галицьке відродження, з шевченкознавства, зокрема «Шевченкова поема Іван Гус» (1919), та ін.

Брикович Ілярій (1881—1941), педагог і гром. діяч у Тернополі, дослідник клясичної реторики, зокрема Ціцеронової.

Брикович Степан (1883—1948), адвокат, гром.-політ. діяч Укр. Радикальної Партії на Тернопільщині, оборонець у політ. процесах.

Брилевський Василь (†1945), псевд. Боровий, майор УПА і шеф штабу УПА-Захід, загинув у бою з большевиками.

Бриндзан Іларіон (1888—1946), протоієрей, правос. церк. діяч на еміграції, родом з Буковини, 1932—46 настоятель церкви УАПЦ в Парижі.

Бриндзан Касіян (1871—1946), церк. діяч Буковини 1900—40 рр., протоієрей і катедральний проповідник у Чернівцях, автор «Літургіки» укр. мовою.

Бриндзан Теофіл (*1875), гром. діяч і педагог на Буковині, учитель клясичних і нових мов у гімназіях Кіцманя і Чернівців, організатор українознавчих курсів для студентів Буковини, друкувався в бук. пресі.

Бринський Михайло (*1883), різьбар з Галичини, студіював у Відні, працював у Відні й Празі; майстер-монументаліст (різьба в камені й мармурі); пам’ятник робітникам у Відні, проект пам’ятника Шевченкові (2 премія у Харкові, 1930), використаний Машзером; побутові різьби.

Брізбен (Brisbane), гол. місто стейту Квінсленд в Австралії; 502000 меш. (1954), в тому числі бл. 1 000 українців.

Бріке (Briquet) П’єр, сучасний швайцарський журналіст; виступав із доповідями й численними статтями в пресі, справедливо оцінюючи боротьбу укр. народу проти поневолення.

Брітанська Колюмбія (British Columbia)

Брно (Brno), гол. м. Моравії (Чехо-Словаччина), 273000 меш. (1947); в період між двома світовими війнами — укр. колонія.

Бровари (III—11), с. м. т. і р. ц. Київ. обл. 30 км на схід від Києва. Силікатна пром-сть. У січні 1918 бої укр. військ із большевиками, у листопаді 1918 бої між сердюками й повстанцями Ангела та Зеленого.

Броварство (пивоварна промисловість)

Бровкович Никанор, архиєп., див. Никанор Бровкович.

Броди (III—6), м. б. підніжжя Подільської височини в улоговині гор. Стиру; р. ц. Львівської обл. До 1939 р. пов. м. В першій пол. 19 в. в Б. зосереджувалася торгівля Австрії з Росією (завдяки пограничному положенню і торг. привілеям). З появою залізниць Б. втратили монопольне становище й стали занепадати (1880 — 20 000 меш., 1931 — 12500); найбільший у Галичині відсоток жидів: 1900 — 64%. Місц. харч. і легка промисловість. Руїни замка 17 в., збудованого за пляном Бопляна. 17—22.7.1944 оборонні бої Укр. дивізії «Галичина» (в складі 13 нім. армійського корпусу, який мав 2 здекомплектовані панцерні дивізії — бл. 50 танків і бл. 35000 вояків, між ними 11000 Укр. дивізії) з далеко переважаючими концентрованими танковими й піхотними частинами сов. військ при їх наступі на Львів. Больш. удар почався охоплюючим проривом при сильній підтримці танків і літунства з напряму Тернополя-Золочева і Радехова-Бузького (17—19.7.) й закінчився оточенням дивізій 13 армійського корпусу (20.7.). В боях 20—22.7. бл. 3000 укр. вояків і такому ж числу німців вдалося прорватися з оточення б. сс. Княже й Почали в напрямі Гологір і Перемишлян. Полягло або попало в полон бл. 7000 вояків Укр. дивізії. Деяке число вояків поповнило тоді лави УПА. Більше інформації про історію, пам’ятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007; карта міста

Бродій Андрій (†1945), учитель, гром.-політ. діяч москвофільської орієнтації на Закарпатті; 1929—38 посол до парляменту ЧСР, 1938 прем’єр автономного уряду Карп. України, заарештований за зраду на користь Угорщини; 1939 посол до у гор. нижньої палати. 1945 засуджений сов. владою на смерть.

Бродники, степова різноплемінна людність (здебільша сх.-слов. походження) в півн. Причорномор’ї 12—13 вв.

Бродович Теодосій (†1803), архипресвітер луцької укр. кат. капітули, автор записок про події на Поділлі й Волині під кіп. 18. в., п. н. “Widok przemocy na s³abΉ niewinnoœζ srogo wywartej roku 1789” (вид. Головацького (1861—62) та Бодянського в «Чтеніях»).

Бродський Олександр (*1896), фізико-хемік, проф. Дніпропетровського Мед. Ін-ту й Ун-ту; дир, Ін-ту Фіз. Хемії, д. чл. АН УРСР та АН СССР; дослідник впливу розчинника на хем. рівновагу й електричні потенціяли, праці в галузі ізотопів; перший в СССР здобув т. зв. важку воду; «Досліди з термодинаміки та електрохемії розчинів» (1931), «Физическая химия» (1948) й ін.

Брок (Broch) Оляф (*1867), визначний норв. лінґвіст і славіст, проф. ун-ту в Осло, д. чл. НТШ. Основоположні праці з описової фонетики слов. мов, зокрема і (зах.-) укр. (“Slavische Phonetik” 1911), автор ряду описових праць про укр. закарп. і перехідні до словацької мови говірки, гранично докладних у фонетичній частині, але без врахування фонематики.

Брокгавз і Єфрон, в-во

Бром, хем. первень, у природі сполучений із содою й калієм у морській воді та деяких солоних озерах; Б. калію використовується в медицині, Б. срібла — в фотографії; на Україні Б. добувають із озер Сиваш і Сакського (найстаріший бромовий завод в СССР), у Криму та з водоростей Чорного моря.

Брон Онисим (*1895?), жид. походження, дириґент — з 1925 Харківського, а з 1930-их рр. Київ. Театру Опери.

Бронзівництво, перші бронзові речі з’явилися на Україні бл. 1 800 до Хр.; вони були імпортовані з Закавказзя, Семигороду та Шлезьку. Згодом їх стали виробляти й місц. майстрі із довезеної сировини. Бл. 1000—800 до Хр. цей промисел був на Україні найкраще розвинений, але після появи заліза став скоро занепадати. Однак бронзові вироби вживалися аж: до княжої доби.

Бронзова доба, доба за праіст. часів, коли головним матеріялом для виробу всякого знаряддя й зброї була бронза, попри камінь та кремінь. Час тривання на Україні: 1 800—800 до Хр. (див. Археологія України).

Броницька Гута (III—8), с. м. т. Городницького р.. Житомирської обл.; виробництво скла.

Броньовський (Broniowski) Мартин (16— поч. 17 в.), поль. дипломат і історик, 1579 посол Стефана Ваторія до Криму; в описах подорожі посольства “Martini Broniovii... Tartariae descriptio” (1595), а також походу на татар 1620 подає чимало відомостей про Київ, низове козацтво, укр. невільників у Криму тощо.

Бросква, персик (Prunus Persica Sieb. et Zucc.), овочеве дерево з родини трояндуватих, на Україні культивується на півдні, зокрема в Криму.

Броунов Петро (1852—1927), рос. метеоролог і географ, проф. Київ. і Петербурзького У н-тів; організував мережу метеорологічних станцій у басейні Дніпра.

Брошнів (V—5), пром, селище на гал. Підкарпатті, Рожнітівського р-ну Станиславівської обл. Один з найбільших тартакових осередків України, перероблення деревини з центр. Ґорґанів, з якими Б. сполучений вузькоколійками.

Бруква (Brassica napus L.), дворічна рослина з родини хрестоцвітих, вживається в харчуванні й для годівлі домашньої худоби.

Брун Пилип (1804—80), рос. історик і археолог, проф. Одеського Ун-ту, дослідник чорноморського узбережжя («Черноморье»).

Бруно з Кверфурту (Bruno von Querfurt) (бл. 974—1009), кат. св., нім. архиеп., подорожував на Угорщині й далі на Русі, проповідував серед печенігів; 1007 в обширному листі описав свою подорож, зокрема перебування в Києві, де його прийняв кн. Володимир В.

Брусилів (III—10), м-ко на р. Здвиж (притока Тетерева); р. ц. Житомирської обл.

Брусілов Олексій (1853—1926), рос. ген., під час першої світової війни 1916 керував наступом рос. військ у Галичині; 1917 головнокомандувач рос. армії, після больш. рев. на високих постах у червоній армії.

Бруслина (Evonymus), кущ із родини червонопузирних, росте в підліску мішаних лісів. На Україні с кілька порід: В. звичайна Evonymus europea L.), що деколи виростає в деревце; Б. бородавчаста (E. verrucosa Scop.), Б. карлувата (E. nana Bieb.) — тільки на Поділлі. З кореня Б. бородавчастої добувають ґутаперчу.

Брусниця (Vaccinium vitis idaea L.), на Зах. Україні ґоґодза, рослина з родини вересуватих, до 0,3 м висоти, з темнозеленими листками й круглими червоними терпкосолодкими ягідками; росте в шпилькових і мішаних лісах та по високих торфовищах, особливо в горах. Ягоди вживаються для конфітури, компотів, наливок; у нар. медицині — проти ревматизму, каменів та ін.

Брюкнер (Brόckner) Александер (1856— 1939), визначний поль. філолог

Брюллов Карл (1799—1852), визначний рос. маляр, професор Академії Мистецтв у Петербурзі, вчитель Шевченка, Сошенка, Штернберґа, Безперчого й ін.; відомий активною участю у визволенні від кріпаччини Шевченка, з яким Б. пізніше приятелював.

Брюссель, столиця Бельгії

Брюховецька (VIII—19), станиця на Кубані; р. ц. Краснодарського краю.

Брюховецький Іван (†1668), гетьман Лівобережної України

Брюховичі (IV—4), відпочинкова оселя під Львовом на узбіччях Розточчя; р. ц. Львівської обл.

Брянська область, на зах. РСФСР, у сточищі р. Десни; півд.-зах. частина Б. о. складала до 1918 півн. частину Чернігівської губ.; під етнічним поглядом — переходова країна між українцями, білорусами й росіянами; 14200 км2, бл. 1 000 000 населення (див. Чернігівщина).

Брянський (V—19), с. м. т. в Донбасі, б. Кадіївки, Ворошиловградської обл.

Брянський М. (1831—1908), укр. портретист в акад. манері.

Бубела Петро (1889—1920), отаман УГА. В 1918 р. чл. Військ. Комітету у Львові, який готував листопадовий переворот; пізніше товариш держ. секретаря військ. справ ЗУНР. Влітку 1919 чл. делегації УГА для переговорів з військами Денікіна; розстріляний большевиками в Одесі.

Бубнище, с. Болехівського р-ну Станиславівської обл., у Високому Бескиді; скельний монастир княжої доби на терені Б., Поляниці й Труханова, обведений з однієї сторони валом (досліджували В. Деметрикєвіч, 1903, Я. Пастернак, 1913), одна з важливих пам’яток христ. аскези на Україні; з Б. пов’язані нар. перекази про Довбушеві Скарби.

Бубнов Андрій (*1883), рос. больш. діяч на Україні; 1918 чл. уряду УССР, вів нелеґальну роботу в Києві; після больш. окупації став головою київ. совєта роб. депутатів і чл. Совнаркома УССР; від 1921 в Москві; 1937 засланий, 1956 — реабілітований.

Бубнюк Стефанія (*1901), уроджена Гладка, журналістка, ред. місячника «Жін. Світ» у Вінніпегу.

Буг, права притока Висли

«Буг», перший укр. часопис на Холмщині та Підляшші за ред. О. Сполітака і К. Лоського; 1905 вийшло одне число в Грубешеві і негайно було конфісковане рос. поліцією.

Бугаєвський-Благородний Іван (1773— 1859), маляр, київ. міщанин, учень В. Боровиковського, закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі; визначний портретист, м. ін., портрет В. Боровиковського; ікони Смоленського монастиря, Синодальної церкви в Петербурзі, собору в Кронштадті.

Бугославський Сергій (1888—1946), історик літератури, учень В. Перетца, проф. Московського й Кримського Ун-тів; численні праці з ділянки агіографії та літописання Київської Руси; «Україно-руські пам’ятки 11—18 вв. про кн. Бориса та Гліба» (1928).

БУД, див. Братство Української Державности.

Буда Сергій (†1942), історик, журналіст; співр. комісії дослідів над гром. течіями на Україні ВУАН; перекладав на укр. мову твори Дюма, Беранже, Франса, Р. Ролляна, Лескова.

Будакський (Шабалатський) лиман, у Бесарабії, на півд. від Дністрового лиману; лікувальні болота.

Будапешт (Budapest), столиця Угорщини

Буджак, назва півд. степ. Басарабії (тат. — Кут) між дол. Дунаєм і дол. Дністром, рівнинної на півдні і хвилястої на півночі.

Будзанів (IV—6), м-ко в яру Серета на гал. Поділлі; р. ц. Тернопільської обл. 5 000 меш. (1931). Залишки замка з 17 в. 1944—45 бої з большевиками відділів УПА «Бурлаки» і «Орли».

Будзиновський Альфред (1871—1942), організатор сокільсько-січового руху і туристики в Галичині, автор статтей на туристичні теми і порадника «Туристика» (1909).

Будзиновський Вячеслав (1868—1935), гал. політик, публіцист

Буди (IV—17), с. м. т. Харківського р., на півд. зах. від Харкова. Великий порцеляновий завод.

Будило, один із Дніпрових порогів.

Будини, за описом Геродота численне плем’я з сірими очима й русявим волоссям, що жило «вище сарматів, у місцевості, суцільно вкритій лісом». Всі будівлі Б. були. з дерева. Більшість дослідників виводить назву Б. від слова «будувати» і вважає їх за предків сх. слов’ян.

Будинок-музей М. Коцюбинського у Вінниці, заснований 1926 в будинку, де народився Коцюбинський (вул. Максимовича, 19), з метою дослідження біографії й творчости письм.; зб. листів, фото й ін. документів (див. ЕУ І, стор. 1025, мал. 752).

Будинок-музей Т. Шевченка в Києві, заснований у 1927 р.; в цім будинку 1846 р. мешкав Т. Шевченко із своїми знайомими: поетом О. Афанасьєвим-Чужбинським і малярем М. Сажином, наймаючи мансарду. Музей займає цілий будинок, де зберігаються особисті речі Т. Шевченка, м. ін., літній костюм, дві полотняні сорочки, письмове й малярське приладдя, оригінали офортів, годинник, люлька, також кілька примірників «Кобзаря» вид. 1860 р. з написами-присвятами Т. Шевченка та ін. (див. ЕУ І, стор. 1023, мал. 748).

Будівельні кооперативи, кооп. об’єднання для побудови будинків на паях. На Україні з поч. 20 в. В УССР Б. к. під назвою житлово-будівельних проіснували до 1937. В Галичині в Ревізійному Союзі Укр. Кооператив було об’єднано 2 Б. к.

Будівельні матеріали

Будівництво

Буділович Антон (1846—1908), рос. мовознавець, проф. Варшавського Ун-ту. В праці «Общеславянский язык» (1892) виступив прихильником використання рос. мови як загальнослов’янської. В «Первобытные славяне в их языке, быте и понятиях по данным лексикальным» зробив спробу з’ясувати побут первісних слов’ян за мовними даними. Досліджував і видав ц.-слов. пам’ятку, писану на Україні — 13 слів Григорія Богослова.

Будка Никита (*1877), церк. діяч, д-р богословія, титулярний еп. патарський, перший укр. кат. єпископ у Канаді (1912—27), згодом ген. вікарій укр. кат. митрополичої капітули у Львові, від 1945 на засланні.

Будневич Віктор (*1895), оперовий співак, драматичний баритон Одеського, з 1927 — Харківського Театру Опери; брав активну участь в українізації опери; найкращі партії в операх «Купало» Вахнянина, «Золотий обруч» Лятошинського, «Князь Ігор», «Вільгельм Телль», «Аїда», «Ріґолетто»; у 40-их рр. зайнятий перев. режисерською і пед. діяльністю.

Будний Симеон (16 в.), білорус, вихованець Краківського Ун-ту, прихильник кальвінізму, а згодом соцгніянсгва, що було поширене й на Україні; переклав по-поль. біблію для соцініян (1570—72), видав книжку «О оправданіи грЬшнаго человЬка передъ Богомъ» (1562) та «Катыхизисъ для простыхъ людей языка руского».

Будники (від «буди» — лісові хати, згодом місця виробництва поташу), лісові промисловці

Будников Петро (*1885), хемік і фахівець в ділянці технології силікатів, проф. Харківського Хеміко-Технологічного Ін-ту (1926—11), д. чл. АН УРСР і чл.-кор. АН СССР; праці в галузі технології виготовлення нових сортів цементу, з технології керамічних виробів й ін.

«Будучність», т-во опіки над укр. домашніми помічницями й робітницями, виникло 1929 у Львові з метою ведення рел. опіки, нац. освідомлення, надання фахової допомоги і посередництва з працедавцями; охоплювало бл. 1000 осіб.

«Будуччина», тижневик, близький до УСС-ів, під ред. Юліяна Гірняка й Федя Палащука у Львові (1918), виразно державницького напряму.

Будяк звичайний (Carduus acanthoides L.), колюча дворічна рослина з родини кошичкоцвітих; бур’ян, що засмічує польові культури, зокрема в степовій смузі України.

Будяк (дійсне прізвище Покос) Юрій (1879—1942), письм., журналіст і педагог на Полтавщині, чл. «Плугу»; поема «Невольниця-Українка» (1907), «На полях життя» (1909), «Пан Базилей» (1911), зб. поезій «Буруни» (1910), «До великої брами»; дитячі п’єси, оп. й вірші; спогади «Записки учителя» (1912).

«Будяк», гумористично-сатиричний ілюстрований двотижневик, виходив 1921—22 у Львові; вид. Д. Кренжаловського.

«Будяк», сатирично-гумористичний місячник у Чернівцях 1930—31.

Будько Данило, див. Антонович Данило.

Будьонне (III—19), кол. Бирюч, м. на р. Тихій Сосні (права притока Дону) на сх. Слобожанщині; р. ц. Воронізької обл., за царату (з 1779) пов. м. Воронізької губ. Б. лежить на півн.-сх. межах укр. етногр. території; в р-ні Б. українці становлять половину населення. Вирюч заснований на поч. 18 в.

Будьоннівка (кол. станиця Новомиколаївська) (VI—19), с. м. т. над Озівським м., 40 км на сх. від Жданова; р. ц. Сталінської обл.

Будьонновськ (кол. Прикумське) (IX— 25), м. на р. Кумі на сх. Передкавказзі; р. ц. Ставропільського краю. 16 000 меш. (1926), з них 20^/0 українців. Харчова пром-сть.

Буенос-Айрес (Buenos Aires), столиця Арґентіни

Буєрний спорт, пересування по льоду вітрил, прикріплених до сталевих ковзів; на Україні розпочався з 1890-их рр.; розвинений у Таганрозі, Миколаєві, Херсоні й Одесі.

Бужани, див. Дуліби.

Бужин (IV—13), с. на Дніпрі Чигиринського р. Кіровоградської обл. Перевіз через Дніпро. 13. 8. 1663 перемога Ю. Хмельницького над моск. військом; 1678 перемога Самойловича над тур. військом Кара-Мустафи.

Бужинський Гавриїл (*у 80-их, рр. 17 в. †1731), церк. діяч, проповідник, єп. рязанський, співробітник Петра І в реформах у Росії; належав до гурту українців, що під проводом С. Яворського й Т. Прокоповича пішли на службу до Петра І; вихваляв його реформи (проповіді, вид. 1898), перекладав з чужих мов (напр., Пуффендорфа й ін.).

Бужок, ліва притока гор. Бога на Подільській височині, довж. — 80 км, сточище — 780 км2.

Бужора (V—4), найвищий верх у групі Великий Діл у Вулканічних Карпатах (1 086 м).

Буздуґан (Buzdugan) Йон, бесарабський поет, в 1920-их рр. перекладав твори Шевченка на рум. мову («Заповіт», частково «Гайдамаки»).

Бузек (Buzek) Йосиф (1873—1936), поль. статистик, економіст і політик, проф. Львівського Ун-ту; дир. Гол. Статистичного Уряду; автор статистичних розвідок на гал. теми, м. ін. “Rozsiedlenie ludnosci Galicji wedlug wyznania i jezyka” (1909).

Бузескул Владислав (1858—1931), історик, проф. Харківського Ун-ту, д. чл. ВУАН і Академії Наук СССР; «Введение в историю Греции» (1903), «История афинской демократии» (1909), «Всеобщая история и ее представители в России в 19 й начале 20 века» (1929—31) та багато ін.

Бузина (Sambucus), кущова рослина з родини козолистих, росте на узліссях, у садах і па обійстях; на Україні Б. чорна (S. nigra L.), до 5 м висоти, Б. червона (S. racemosa L.), вивар якої вживають у нар. медицині, Б. трависта (S. ebulus L.), 1—1,5 м висоти.

Бузинний Олександр (*1889), літературознавець і педагог, проф. Полтавського Ін-ту Нар. Освіти, співр. Н.-Д. Катедри Історії України в Харкові; праці з нової укр. літератури; в 1930-их рр. засланий.

Бузок турецький, в Галичині — боз (Syringa vulgaris L.), кущ або формоване деревце до 5 м висоти з родини маслинових, із бузковими, білими, рожевими й синіми квітками різних відтінків. На Україні плекається скрізь по квітниках, садах, парках.

Бузук Петро (*1891), визначний укр. лінґвіст

Бузулук, див. Базавлук.

Бузьке [тепер Буськ] (IV—5), м. при впадінні р. Полтви до Бугу в Надбузькій улоговині; р. ц. Львівської обл. 7 000 меш. (1931 р.). Броварня. Б. вперше згадане в літописі 1098 р. як Бужськ (оборонний пункт), пограничне м. Волині, в 12 в. деякий час столиця князівства. Збереглися рештки двох городищ і багато могил у лісі; там же відкопано скелетне поховання під могилою (бл. 2 000 років до Хр.).

Бузько Дмитро, письм., чл. УПСР, секретар дипломатичної місії УНР у Копенгагені, повернувся до УССР, належав до «Нової Генерації»; засланий 1937; повість «Лісовий звір» (1924), роман «Чайка» (1929), «Про що розповіла ротаційка», «Голляндія», зб. оп. «На світанку».

Буїла Максим (*1906), гр.-кат. священик, бачвансько-укр. новеліст модерністичного напряму.

Буйвіл (Bos bubalus), жуйна тварина з родини биків; Б. розводять як роб. худобу в Півн. Передкавказзі, зокрема на Кубані, в Басарабії й на Закарпатті; молоко Б. переробляють на масло й тверді сири.

Буйвола, ліва притока Куми на сх. Передкавказзі.

Буйко Петро (1895—1943), проф. акушерства й гінекології в Київ. Мед. Ін-ті, дир. Укр. Ін-ту Охорони. Материнства й Дитинства; перед другою світовою війною звільнений з роботи й переведений до Фастова; під час нім. окупації розстріляний.

Буйний Корній, діяч українізації в Києві, 1929—32 наук. співр. Ін-ту Мовознавства Укр. Академії Наук, автор підручника укр. мови (спільно з Трохименком). Засланий 1932 р.

Бук звичайний (Facus silvatica L..)

Букарешт (BucureΊti), столиця Румунії

Букатко Гавриїл (*1913), єп., церк. діяч серед бачванських українців; з 1950 Р. апостольський адміністратор гр.-кат. крижевецької єпархії, з 1952 — титулярний єп. северіянський.

Букачівці (IV—5), с. м. т. на р. Свір; р. ц. Станиславівської обл.

Буква, спільнослов. слово, позичене з германської, на означення літери.

Буки (V—11), с. на півн. сх. від Умані; р. ц. Черкаської обл.

Буківська культура, неолітична культура населення гор. Потисся, яке залишило по собі селища на горбах, кременярські майстерні, мало досліджені (можливо, тілопальні) поховання, багато обсидіянового знаряддя, крем’яних, кам’яних і кістяних виробів, глиняні фігурки жінок і тварин, що вказують на культ хліборобської богині-матері й на тотемістичні вірування. Назва культури від Букових гір у півн. Угорщині.

Букінік Михайло (1872—1953), визначний віольончеліст і педагог, жид. походження; працюючи в Харкові, став прихильником укр. муз. культури, писав про укр. музику; в ЗДА був чл. Укр. Квартету; почесний чл. т-ва Приятелів Укр. Музики; автор етюдів і прелюдів для віольончелі.

Буковецький Євген (1866—1948), маляр, скінчив Одеську Художню Школу (1890), там же пізніше викладав; один із організаторів «Т-ва півд.-рос. мистців» (1891); автор численних реалістичних жанрових композицій і портретів.

Буковина, край між сер. Дністром і гол. хребтом Карпат у сточищі р. Прута й гор. Серета

«Буковина», найбільша укр. газета на Буковині (1885—1918)

«Буковина», укр. студентське т-во в Букарешті (1926—44), від 1936 заг. культ.-гром. організація з студентською секцією; вело жваву культ.-гром. діяльність.

«Bucovina», перший тижневик на Буковині рум. і нім. мовами (1848—50), шовіністичного антиукр. напряму, ред. Е. Гурмузакі.

«Буковински ВЬдомости», тижневик 1895—1909, орган політ, т-ва «Народная Рада» москвофільського напряму, ред. В. Козарищук.

«Буковинська Зоря», перший укр. часопис на Буковині (1870—71), писаний штучною ц.-слов. мовою. Видавець І. Глібовецький, співр. С. Воробкевич, І. Мартинович та ін.; статті з іст. Буковини.

«Буковинський Боян», т-во плекання співу й музики в Чернівцях (1895—1921); мало 4 філії на провінції, об’єдналося з «Буковинським Кобзарем».

«Буковинський Кобзар», муз. т-во в Чернівцях (1920—40) з хоровою, оркестровою й драматичною секціями.

Буковинський Курінь, добровольча військ, формація, організована 1919 в Коломиї М. Топущаком з біженців із Буковини; воював у складі Залізної дивізії Армії УНР проти большевиків; командував Б. К. Омелян Кантемір.

Буковинський Курінь, добровольча формація буковинців під час другої світової війни, створена в липні 1941 місц. ОУН. Б. К. дійшов до Києва, де був розформований; вояки Б. К. в складі нім. допоміжних частин пізніше боролися в Білорусі проти больш. партизанів; частина з них перейшла в підпілля, ін. — до франц. резистансу, коли їх німці перевели 1944 на франц. фронт.

Букрєєв Борис (*1859), математик, проф. Київ. Ун-ту, гол. школи київ. геометрів, д. чл. АН УРСР; працював над теоріями еліптичнизі функцій, рядів і детермінантів, а також над інтегруванням диференціяльних рівнянь і диференціяльною геометрією; праці про функції нулевого ранґу із симетричним основним полігоном (1889), «Диференціяльні рівняння ліній сталої геодезичної кривини» (1949), «Вступ до варіяційного числення» (1933) й багато ін.

Букшований Йосип (*1888), отаман (майор) УСС, 1918—19 командувач бриґади УСС в УГА. Пізніше перейшов до большевиків; засланий в 1933 р.

Булавин Кіндрат (†1708), бахмутський сотник донських козаків; 1707—08 стояв на чолі повстання на Дону, яке охопило територію до Тамбова й Волги. Б. користався допомогою січовиків.

Булавицький Олекса (*1916), сучасний маляр, закінчив Київ. Художній Ін-т; працював у театрах Києва й Одеси, в Київ. Кіностудії. По війні продовжує працю на еміграції; нині в ЗДА.

Буланкин Іван (*1901), біолог, д. чл. АН УРСР, ректор Харківського Ун-ту.

Буланчик Євген (*1924), сучасний легкоатлет, заслужений майстер спорту, рекордсмен України і СССР в бігу на 110 м плітки — 14,1 сек. (1952) (перше місце в Европі 1952—53, четверте — на Олімпійських Ігрищах 1952, перше — на XI міжнар. студентських ігрищах 1954 — 14,3).

Булатович Микола, укр. сов. поет, належав до «Нової Ґенерації»; поезії в пресі, зб. «Книга тривог»; засланий в сер. 30-их рр.

Булаховський Леонід (*1888), визначний укр. мовознавець

Булгак Йосафат (1758—1838), католицький єп. пинський (1785—95); 1795 усунутий Катериною II. З 1798 еп. берестейський; 1817 митр. (без титулу київ.); Апостольським Престолом затверджений «як делеґат Апостольський»; був останнім кат. київ. митр. перед ліквідацією унії 1838.

Булгак Юрій (бл. 1697—1769), католицький церк. діяч, василіянин, архимандрит супрасльський (1730); єп. пинський-турівський (1730—69).

Булгаков Макарій, митр., див. Макарій Булгаков.

Булгарис Євгеній (18 в.), родом грек, учений богослов і історик, перший єп. слов’яно-херсонської єпархії (1775—79) на території Запоріжжя; засновник семінарії в Полтаві (1777), з якої вийшов І. Котляревський та чимало укр. інтелігенції 19 в.

Буліч Сергій (1859—1921), рос. мовознавець. У праці «Очерк истории языкознания в России», І (1904) зібрав багатий матеріял також з історії мовознавства на Україні.

Бульдин Кость (*1897), різьбар і маляр; закінчив Київ. Художній Ін-т; автор численних скульптур, що оздоблюють будівлі й майдани Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровського та ін. міст, брав участь в орг-ції в-ва «Мистецтво» й був його ред. На еміґрації працював в Австрії, нині в Арґентіні (оформив екон. виставку в Авелянеді 1950, комплекс будівель «Республіка дітей» у Буенос-Айресі). В літературі виступає під псевд. В. Коб.

Бунґе Микола (1842—1914), хемік, проф. Київ. Ун-ту; один із ініціяторів заснування київ. Політехн. Ін-ту, організатор періодичних вид. по цукроваренню і техн. шкіл на Україні.

Бунд, повна назва — Загальний Жидівський Роб. Союз у Литві, Польщі й Росії, жид. соц.-дем. партія, заснована у Вільні 1897 р., з 1906 — автономна частина Рос. Соц.-Дем. Роб. Партії. В 1917— 18 рр. Б. поставився вороже до справи держ. незалежности України; провідник Б. Рафес гостро виступав на засіданнях Центр. Ради і голосував проти проголошення III і IV універсалів.

«Бунт Млодих», (“Bunt M³odych”), поль. двотижневик у Варшаві в 1929—37 (120 чч.), згодом перетворений на тижневик «Політика» (“Polityka”) — 1937—39 (81 чч.), ред. Єжи Ґедройць; ці вид. гуртували визначніших публіцистів молодшого покоління, пропагували ідею самостійности України, боролися з асиміляцією нац. меншостей, містили матеріяли укр. авторів.

Бунчужний (генеральний), чл. ген. старшини на Гетьманщині 17—18 вв.; мав обов’язок берегти символ гетьманської влади — бунчук, а під час війни — керувати відділом коз. війська; за дорученням гетьмана Б. був на дипломатичній службі, іноді полагоджував і судові справи (див. Генеральна старшина).

Бунчуковий товариш, чл. вищої категорії значного військового товариства в гетьманській Україні 17—18 вв. Привілеєм бунчукових товаришів було йти в похід безпосередньо при гетьмані («під гетьманським бунчуком»). В мирний час вони виконували принагідні доручення гетьмана. Б. т. підлягав судові самого гетьмана (17 в.), а пізніше ген. судові (18 в.).

Буняк Порфир (1888—1941), друкар, діяч УСДП, чл. її ЦК, організатор проф. руху в Галичині, співред. «Доброї Новини», «Впереду», «Світу», «Проф. Вістей»; в УСДП заступав самостійну позицію супроти Поль. Партії Соц., а потім комуністів під час кризи партії 1924; загинув на больш. засланні.

Буняковський Віктор (1804—89), відомий математик-українець; після навчання в Парижі—проф. у різних високих школах у Петербурзі (з 1826), 1864 — віцепрез. Рос. Академії Наук, автор понад 100 наук. праць, майже всі франц. мовою. Головні праці Б.: «З теорії чисел і з теорії імовірностей», всесвітньо відома кн. «Основи математичної теорії імовірностей» (1846), «Про ймовірність нількости контингентів рос. армії 1883—85 рр.» й ін. В. винайшов планіметр, пантограф, прилад для додавання квадратів. [Х. Р.]

Бура Микита (*1896), гром.-осв. діяч на Рівенщині (Волинь), 1931—39 посол до поль, сойму від ББВР (Безпартійний Бльок співпраці з урядом); з 1943 в Лондоні, гол. СУБ до 1948; тепер у Канаді.

Бурачек Микола (1871—1942), відомий маляр

Бурачинська Лідія (*1902), журналістка, ред. ж. «Нова Хата» у Львові (1930—39) і з 1951 «Наше Життя» в Філядельфії (ЗДА); дослідниця нар. мистецтва.

Бурачинський Ераст (1875-—1942), інж.-лісівник, видатний практик в експлуатації лісу на Буковині.

Бурачинський Осип (1877—1948), політ. діяч, судовий радник, 1911—18 посол до бук. сойму, 1918 чл. Укр. Нац. Ради від Буковини, 1919 держ. секретар судівництва ЗУНР.

Бурачинський Тит Євген (*1880), лікар, 1919 отаман-лікар УГА, шеф укр. військ, шпиталю в Тернополі, дир. Нар. Лічниці у Львові, д. чл. НТШ, автор численних наук. й популярно-наук. праць.

Бурачок Іван, графік; один із перших оформлював та ілюстрував укр., гол. дит. кн. в 1905—14 рр.

Бурґгардт Освальд, див. Клен Юрій.

Бурденко Микола (1876—1946), видатний хірург укр. походження, один із творців нейрохірургії, акад.; з 1912 проф. Тартуського Ун-ту, з 1924 — Московського Ун-ту; перший президент Академії Мед. Наук, заснованої з його ініціятиви; видатні наук. праці принесли Б. світову славу (почесний чл. багатьох закордонних наук. т-в).

Буревій Кость (1888—1934), діяч партії соц.-рев.

«Буревісник», добровільне спортове т-во профспілок держ. торгівлі; центр у Москві, широка мережа на Україні; стадіони в Харкові й Симферополі.

Буре вугілля

Бурий залізняк, важлива залізна руда, суміш гідроокисів заліза (гол. гематиту та лімоніту) з гідроокисами кремнезему та глинистими речовинами. На Україні багаті родовища на Керчинському й Таманському півостровах, слабші — на Криворіжжі, Кубані, в Карпатах. Див. також Залізні руди.

Бурий-Радкевич Григорій (†1881), паразитолог, працював у Харківському Ун-ті (1870—81). Автор розвідок із паразитології; вперше описав Entamoeba blattae (1870).

Буринь (II—14), с. на сх. від Конотопа; р. ц. Сумської обл., цукроварня.

Бурко Іван, підполк., в роки визвольних змагань помічник командувача Гарматної бриґади корпусу київ. Січових Стрільців, організатор артилерії СС.

Бурксер Євген, сучасний геолог, чл.-кор. АН УРСР, наук. співр. Ін-ту Геол. Наук АН УРСР; праці з гідрохемічного та радіологічного дослідження мінеральних джерел і грязей на Україні.

Буркун (Melitolus), рослина з родини бобових, підродини метеликових. На Україні є такі відміни: Б. білий (М. albus), дворічна рослина до 2 м висоти, росте по пустирях і дорогах. Як невибаглива й витривала на мороз і посуху рослина, культивується на сіно, зелений корм і силос. Б. жовтий (М. officinalis), вживається в медицині для виготовлення т. зв. наривного плястра і в нар. медицині. Б. блакитний (Trigonella coeruella), вживається як приправа до сиру. Всі буркуни медодайні.

Буркут, мінеральне джерело й селище б. Жаб’я над Чорним Черемошем у Гуцульських Бескидах; курорт з 18 в., знищений під час першої світової війни й пізніше не відновлений. Також місцева назва ін. мінеральних джерел у Карпатах.

«Бурлака», хор, складений із кол. вояків-українців; спочатку в Італії (з 1945), потім в Англії (з 1947).

Бурлеск (від італ. burla — жарт), жанр комічної поезії, в якому мист. ефект досягається перемішуванням елементів поважного і «низького», жартівливого; твори, що в них поважна тема трактується гумористичне, «простацькою» мовою, були дуже поширені в укр. літературі другої пол. 18 і поч. 19 в. Див. Травестія.

Бурляй (Бурлюй, Бирляй), ім’я невідоме, гадяцький полк., 1624 здобув Синоп, учасник повстання Хмельницького, загинув 1649 при облозі Збаража.

Бурляй Кіндрат, коз. отаман 1638, чл. посольства від Хмельницького до Москви (1653).

Бурмістенко Михайло (* 1902), сов. діяч, від 1919 — в сов. держ. апараті; влітку 1938 голова Верховної Ради УССР; незабаром зник з політ, арени.

Бурмістер, з нім., начальник міськ. самоуправи, посадник, міськ. голова. З магдебурзьким правом назва Б. перейшла через Польщу й Литву на Україну й збереглася до 19. в. За магдебурзьким правом, заг. збори міщан звичайно обирали двох Б., які в своїй чинності чергувалися. До їх компетенції належало головування в міськ. раді, нагляд над міським госп-вом та ін. адміністративно-фінансові справи. В містах з неповною самоуправою бував звичайно один Б., який виконував усі функції начальника міста.

Бурси, спільні приміщення для учнів, перев. сиріт і дітей бідних батьків

Бурундай (13 в.), тат. полководець, брав участь у навалі Батия 1240; 1259 — на чолі походу на зах. землі; на його вимогу були знищені укріплення у Володимирі, Луцькому, Львові та в ін. містах.

Бурштин (янтар), копальна живиця дерев третинного періоду; вживається для прикрас і в техніці. На Україні виступає на Київщині (в піщано-глинястих шарах олігоцену), на Підкарпатті, б. Львова й Бурштина (на Опіллі), — скрізь у невеликій кількості й тому пром. значення не має.

Бурштин (IV—5), село м. т. на р. Гнила Липа на Опіллі; р. ц. Станиславівської обл. 4500 меш. (1931); б. міста великі могили з коз. часів.

Буряк звичайний (Beta vulgaris L.)

Буряківець Юрій (*1924), поет на еміграції; зб. «Слово про Україну» (1946), «До вершин духа» (1948), «Зірниці» (1950).

Бур’яни, рослини

Бурячок Іван, сучасний театральний декоратор; працював у театрі М. Садовського в Києві (1907—15), за сов. часу — у Вінницькому драматичному, а згодом оперовому театрі.

Бусел Олександр (1911—43), чл. ОУН, в’язень поль. тюрем, організував під нім. окупацією укр. шкільництво на Волині, розстріляний німцями в м-ку Клевані.

Бусел Яків, брат Олександра, чл. ОУН, в’язень поль. тюрем, підпільний публіцист і керівний чл. визвольного руху (псевд. Галина, Київський), загинув 1945 в бою з большевиками.

Буслаєв Федір (1818—97), рос. філолог, проф. Московського Ун-ту, чл. Академії Наук; досліджував літературу й мистецтво княжої доби: «Исторические очерки русской народной словесности й искусства» (І-ІІ, 1861), «Народная поэзия» (1887) та ін.

Бутаков Олексій (1816—69), рос. учений подорожник, чл. геогр. т-в, контрадмірал; 1848—49 керував експедицією для дослідження Аральського моря, в якій брав участь як рисівник засланий Т. Шевченко. Участь в експедиції дала змогу Шевченкові, до якого Б. ставився дуже прихильно, всупереч царській забороні, виконати велике число пейзажних і жанрових малюнків.

Буташевич-Петрашевський Михайло, див. Петрашевський.

Бутенко Борис (†1926), інж. шляхів, будівник і управитель Кам’янецької залізниці; 1918 за гетьмана мін. шляхів; згодом на еміграції, помер у Будапешті.

Бутенко Іван (1852—91), визначний укр. оперовий співак-бас, артист московської опери.

Бутков Петро (1775—1857), рос. історик, чл. рос. Академії Наук, дослідник історії України; «Оборона летописи русской от навета скептиков» (1840).

Бутковський Іван (*1910), псевд. Гуцул, підполк. УПА й командир воєнної округи ч. IV (1944), шеф Місії УПА за кордоном.

Бутковський Петро (1801—44), психіятр і терапевт, проф. Харківського Ун-ту, автор ряду наук. праць, зокрема підручників психіятрії, терапії та хірургії.

Бутник-Сіверський Борис, в 1920-их рр. наук. співр. Кабінету дослідження дитячої творчости при Катедрі Історії Мистецтва ВУАН; «Принципи ілюстрування дитячої книжки» (1929) та ін. праці; тепер живе в Росії.

Бутович Микола (*1895), визначний графік і ґравер

Бутовичі, кілька укр. родів різного походження із спільним прізвищем, відомі з 17 в.; м. ін. Степан, з Чернігівщини, ген. осавул (1709—17); Дем’ян та Степан — бунчукові товариші, учасники гилянського та сулацького походів (1725—27); Олекса, чернігівський губернатор (1813— 18); з ін. лінії Григорій, протопоп переяславський і галицький (1654—75), прихильник Брюховецького, з яким їздив до Москви.

Бутовський Семен (*1881), режисер і актор-співак; почав працю в театрі Садовського (тенорові партії в операх М. Лисенка), згодом режисер у пересувній опері (з 1929), пізніше — в Дніпропетровському (з 1931); на еміграції — спершу в Зальцбурґу, тепер в ЗДА.

Бутурлинівка (III—21), м. на р. Осередь (притока Дону) на Вороніжчині; р. ц. Воронізької обл. Найдалі на півн. сх. висунена частина укр. етногр. території. 1926 — 28 000 меш., у тому числі 85% українців. Кустарна (шкіряно-хутрова і взуттєва) та харчова пром-сть. Б. постала як слобода бл.1740 і була заселена переважно укр. поселенцями з Лівобережжя, що 1766 зняли повстання, коли граф. Бутурлін їх покріпачив. За царату Б. відома як найбільше село Воронізької губ. з кустарним промислом.

Бутурлін Василь (†1656), рос. боярин, в січні 1654 голова моск. посольства під час переговорів у Переяславі й учасник переговорів з укр. послами в Москві в березні 1654.

Бухановська Катерина, уроджена Чайківська (*1889), учителька з вищою освітою, провадила освітньо-освідомну роботу серед молоді, співзасновниця першої укр. гімназії в Києві 1917 р.

Бухтовець, ліва притока р. Бистриці Надвірнянської, що творить найбільший в укр. Карпатах водоспад (16 м висоти).

Буценко Опанас (*1889), больш. діяч 1920-их рр., увійшов до першого ЦК КП(б)У, з 1923 секретар Всеукр. Центр. Виконавчого Комітету, 1929 усунутий; на поч. 1930-их рр. на чолі крайової влади на Далекому Сході РСФСР, сприяв українізації Зеленого Клину; після 1933 зник з політ, арени.

Буцманюк Юліян (*1885), маляр із Галичини, студіював в Академії Мистецтв у Кракові; розпис церкви в Жовкві, тепер перебуває в Канаді; ікони, фігурні композиції, портрети.

Буча (III—11), с. м. т. Києво-Святошинського р-ну Київ. обл. Курортно-відпочинкова місцевість у соснових лісах, 32 км на півн.-зах. від Києва. Торфова і лісопильна пром-сть, цегельня, гута.

Бучацьке євангеліє, інакше Городиське, ц.-слов. текст (160 арк.), переписаний на Україні, правдоподібно на півн. Волині, в 12 — першій пол. 13 в. Мову описували Соболевський, Свєнціцький, О. Колесса, останній опублікував зразки тексту. Рукопис зберігається в Львові.

Бучацький мир, укладений восени 1672

Бучацький Олександр (1891—1941), укр.-кат. свящ. і виховник у Галичині; засновник і перший Комендант Уладу пластового новацтва (з 1926), організатор новацьких таборів на Остодорі в Карпатах.

Бучацькі, поль. рід, в 15 в. відігравав визначну ролю в історії Поділля: Михайло (†1438) захопив у литовців Кам’янець і все Поділля; Ян бл. 1462 був воєводою подільським, а його брат Михайло в той же час каштеляном кам’янецьким; 1479 Яків з того ж роду був подільським воєводою.

Бучач (IV—6), м. в ярі р. Стрипи на гал. Поділлі; р. ц. Тернопільської обл. До 1939 р. пов. торг. м. 10000 меш. (1931); виробництво килимів і макат; тепер харч. пром-сть місц. значення. Б. відомий з 12 в. як оборонний пункт у війнах із турками й татарами; 1672 р. тут був укладений Бучацький мир. Руїни замка Бучацьких з 14 в., ратуша (рококо) 18 в.; Василіянський монастир, заснований 1712 Стефаном Потоцьким, із барокковою церквою (з 1753); з 1784 мав нар. школу, з 1856 учительську семінарію, з 1911 Ін-т св. Йосафата. В Б. знайдено кераміку 2 тисячоліття до Хр. й велике трипільське селище (досліджував Л. Козловський). Більше інформації про історію, пам’ятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007; карта міста

Бучинський Богдан

Бучинський Богдан (1883—1907), історик у Галичині; гол. праця «Студії до історії унії» (1908).

Бучинський Дмитро (*1913), журналіст із Галичини, з 1944 на еміграції; видав у Мадріді студії про Г. Сковороду, І. Франка, Укр. Церкву; статті в укр. і есп. пресі.

Бучинський Мелітон (1847—1903), адвокат, гром. діяч у Станиславові; збирав етногр. матеріяли; листування Б. з Драгомановим видало НТШ заходами М. Павлика («Переписка»).

Бучинський-Ясколд Олександр, автор поеми про другу чигиринську війну (1678), що увійшла до літопису Величка поруч з ін. літ. творами.

Бучкевич Василь (1860—1928), археолог, дослідник старовини Полтави й Полтавщини, співр. полтавських часописів і «Киевской Стариньї», де вмістив чимало описів місцевостей і іст. пам’яток.

Бучко Іван (*1.10.1891), архиєп., церк. і гром. діяч

Бучко Микола (*1912), гр.-кат. свящ., ред. місячника бачванських українців у Заґребі «Думка» (1937—44), засланий 1944 до концтабору в СССР на 10 р., звільнений 1956.

Бучма Амвросій (*1891), видатний актор

Буша (V—9), с. на р. Мурахві (притока Дністра) на сх. Поділлі, Ямпільського р-ну Вінницької обл. Кол. велике місто (12 000 меш.). Рештки укріплень. За Хмельницького (1654) уславилося героїчною обороною від поляків: дружина сотн. Завістного, коли не було змоги боронитися, висадила замок з мешканцями.

Бушля Андроник (*1904), псевд. письм. з Катеринославщини; автор новель, друкованих у ж. «Зоря», «Життя й Революція» й ін. («Жовтий цвіт», «Урвище», «Хліб» та ін.).

Буштино (V—4), с. над впадінням Тереблі до Тиси в Мармароській улоговині, Тячівського р-ну Закарп. обл.; за часів Карп. України осідок дирекції держ. лісів і маетностей; деревна пром-сть.

Буштул (V—4), верх у Полонинському Бескиді в Карпатах, 1693 м; джерело р. Лімниці.

Буяк (Bujak) Францішек (1875—1953), поль. історик, економіст і соціолог; довголітній проф. Львівського Ун-ту; у працях Б. є багато матеріялів до іст. зах.-укр. земель: «Osadnictwo Ma³opolskie», «Galicya», І-ІІ, 1908—10, й ін.

Буяльськмй Ілля (1789—1866), хірург і анатом, родом З.Чернігівщини. Проф. Петербурзької Мед.-Хірургічної Академії (1821—44); належав до найкращих хірургів Европи; один із перших запровадив у. Рос. Імперії етерну та хлороформну наркозу. Залишив визначні праці з анатомії та хірургії.

Буяльський Наполеон, маляр і графік пол. 19 в.; студіював у Берліні, Парижі, Петербурзі; в 1850 відкрив у Києві мист. школу з відділом літографії і ґраверства; малював іст. образи та портрети.

Бюджет, встановленим порядком і відповідними інстанціями затверджене зведення прибутків і видатків публічних органів.

Бюджетове право в УССР

«Бюлетень Братства Українців-Католиків Канади», виходив у Йорктоні (Канада), 1933—37, згодом п. н. «Будучність нації», як двотижневик у Вінніпегу.

«Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ», підпільний циклостилевий місячник, ідеологічно-політ. і програмовий офіціоз ОУН; виходив з 1930 під ред. І. Ґабрусевича, в 1931—34 — Я. Отецька у Львові.

«Бюлетень Польсько-Український» (“Biuletyn Polsko-Ukraiρski”), ілюстрований тижневик з поль-укр. проблематикою, заснований 1932 під ред. В. Бончковського; праці поль. україністів і українофілів та укр. авторів. Вийшло бл. 290 ч., з січня 1939 замінений місячником “Problemy Europy Wschodniej”.

«Бюро Інформації Української Головної Визвольної Ради», назва підпільного бюлетеня УГВР, що з’являється з 1948 р. друком на Україні. Останній відомий за кордоном випуск — з травня 1951 (ч. 9).

Вавриків Марія — Вячеслав, князь

 

Книгарня Горизонт